— Чорт, — сказав Монтґомері.
— Жах, — сказав Тім.
— Але є шанс, що він одужає, — додав Нільс. — Катя каже, що шанс є. Нільсів син, який присів лише для того, щоб одним ковтком випити колу, знову підвівся і почав шукати собі розвагу. Помітивши голуба, що клював крихти, хлопчик помчав до нього, розмахуючи руками. Коли голуб полетів, його увагу привернув кавалер-кінґ-чарльз-спанієль. Брам сміливо підійшов до його власників.
— Можна погладити? — голосно спитав він.
— Боюся, він спить, — відповіла літня власниця собаки, але Брам її проігнорував. Він упав на коліна і поліз до собаки, а той прокинувся, злякався, загарчав і клацнув на хлопця зубами. Сталася невелика веремія: літня пара, боячись, щоб їхній собака не покусав хлопця, намагалася стримати спанієля і водночас умовляла Брама відчепитися від пса, але це діяння виявилося їм не до снаги. Нільс пив собі пиво, не зважаючи на ворушню у себе за спиною точно так само, як Брам не зважав на невдоволення Воллі, коли без упину представляв імпресії Дрека. Четверо чоловіків так само розмовляли, але Страйк та Барклей не чули, про що саме, бо літня пара зібралася йти і робила це з чималим гамором. Чоловік тепер міцно тримав собаку, який без угаву гавкав; Брам, на зріст такий самий, як власник пса, все намагався погладити спанієля, хоча власник відвертав його і так, і сяк; літня пані тимчасом повторювала:
— Не треба, любчику. Будь ласка, не треба.
Коли власники пса нарешті пішли, усміхнений Брам повернувся до столу і сказав до Воллі:
— Пиндики пішли!
Воллі проігнорував його. Себ говорив тихо; решта троє слухали його, і Страйк ледве чув, про що йде мова.
— ...на роботі, — сказав Себ. — Тож я, звісно, передзвонив, сказав, що буду радий допомогти і все таке, але краще не в офісі. І вони сказали, що це підходить і що вони зайдуть на квартиру вранці в суботу.
— Довго вони з тобою розмовляли? — спитав Тім.
— Десь годину.
— Я їсти хочу! Нільс?.. Нільс?.. Нільсе, я їсти...
Якби Себ не замовк через те, що його перервали, Нільс, як підозрював Страйк, і далі не зважав би на сина. Діставши з кишені пом’яту банкноту, він дав її хлопцеві, і той почовгав всередину пабу.
— Тож, — закінчив Себ, — вони мені заявили, якщо коротко... це повне божевілля, але... вони мені сказали, що Еді вважала мене Аномією.
— Тебе — Аномією? — здивувався Нільс.
— Так, отим фанатом, який зробив ту мережеву гру, — відповів Себ. — Мультиплеєр. Ти пам’ятаєш. Джош та Еді її терпіти не могли.
— Я не знав, що та людина називає себе Аномія, — сказав Нільс. —Дуже дивно.
— І кому вона в біса отаке ляпнула? Що ти — Аномія? — спитав Тім.
— Вони не сказали. Потім мені поставили мільйон питань про мої сторінки у соцмережах...
— Її шо, у соцмережах зарізали? — мовив Воллі. — Причепилися, як я не знаю хто.
— Це через неонацистську групу, так? — спитав Себ. — Мабуть, вони вважають, що Аномія — її член.
— А вони, — спитав Тім, який помітно нервував, — забрали у тебе телефон чи жорсткий диск, чи...
— Ні, слава Богу, — відповів Себ. — Не те щоб там у мене... але хто захоче, щоб поліція у нього забирала жорсткий диск, правда ж?
Всі троє слухачів похитали головами, а Тім розсміявся.
— Ні, вони тільки поставили купу питань, я показав їм свій твіттер і при них залогінився, щоб довести, що це справді я, тоді показав свій інстаграм і запевнив, що більше я нічого у соцмережах не роблю.
— А вони питали, де ти був, коли... — почав Воллі.
— Так, — кивнув Себ. — Питали.
— Ісусе Христе, реально питали? — збентежився Тім. Повернувся Брам у супроводі бармена, який ніс пакет чипсів.
— Нільсе, — сказав бармен, — я ж тобі казав, у пабі неповнолітні не обслуговуються.
— Він просто хоче чипсів, — відповів Нільс.
— Все одно їх мусить купити доросла людина, — заперечив бармен, поклав чипси на стіл і пішов собі; з його роздратування було зрозуміло, що це далеко не перша така розмова. Брам посовався на лавці, розірвав пакетик і почав їсти чипси — поки що мовчки.
— І шо, ти їм надав, типу, алібі?
— «Алібі», — пирхнув Себ, ніби сміх міг якось розвіяти це слово. — Так, сказав їм, що спілкувався з друзями, але паб назвав неправильно.
— Оце так попав, бвах, — сказав Воллі, і Брам уголос зареготав.
— Коли я зрозумів, що помилився, то зв’язався з ними і сказав. Та й усе.
— А твоїх друзів вони перевіряли? — спитав Воллі.
— Так.
— Чорт його бери, — мовив Тім. — Причепилися так причепилися.
— Це про поліцію? — на повний голос спитав Брам. Його всі проігнорували.
— А тобі вони що казали, Воллі? — спитав Себ.
— Та шось таке саме. Більше години мене марудили.