Здавалося, Тіма думка про це потішила.
— Але все одно радий був поспілкуватися, — сказав Гім. Тоді, помітивши кеб, додав: — Мабуть, на таксі поїду.
Махнувши рукою, він вибіг із пивного саду зупиняти машину.
Воллі, Себ та Нільс провели Тіма поглядами. Брам не піднімав очей від гри. Коли таксі поїхало, Воллі зронив:
— Той ще Дрочило.
Себ пирхнув. Воллі глянув на власний телефон і сказав:
— Так, мені теж час валити. Переказуй вітання Маріам, Нільсе. Скажи їй, що я хоча б ніколи нічого не підпалював.
Нільс ясно зрозумів, про що мова, усміхнувся і потиснув Воллі руку.
— Себе, а ти на метро?
— Ні, я, мабуть, теж візьму таксі.
— Гаразд, тоді до зустрічі.
Воллі мало не бігом попрямував до станції метро. Барклей дочекався, поки він зникне з очей, тоді простягнув руку Страйкові. Той потиснув її.
— Радий знайомству, — тихо сказав Барклей. — Але, правду кажучи, на своє фото ти ніц не схожий.
— Так на ньому ж срака моя, — відповів Страйк, і усміхнений шотландець пішов геть, лишивши Страйка самого за столом.
Себ знову щось друкував на телефоні. Страйк глянув на екран свого: нових твітів від Аномії не було.
— Так, мені справді час, — сказав Себ і допив пиво; здавалося, йому не терпиться піти. — Був радий побачитися, Нільсе.
— Ми прогуляємося з тобою, — мовив Нільс, і видно було, що молодший чоловік не зрадів цій пропозиції.
Страйк дав їм невелику фору і пішов слідом, маючи намір постежити за Себом тільки до таксі.
Себ спіймав машину біля невеликої клумби неподалік від пабу, а Нільс і Брам рушили далі вздовж Гемпстед-Лейн; Брам так само грав у гру на батьковому телефоні і врізався у ліхтарні стовпи, стіни й перехожих. Страйк зупинився і закурив. Було ще рано; до побачення з Меделін ще купа часу, можна навіть встигнути додому, щоб помитися й перевдягнутись (таку розкіш він нечасто міг собі дозволити). Плануючи докурити і теж спіймати таксі, Страйк стояв собі й димив, аж тут помітив худеньку молоду жінку у чорному, яка бігла іншим боком вулиці, притискаючи до вуха телефон і роззираючись у відчаї.
22
...дитина квола
Із поглядом не по літах тривожним...
Крістіна Россетті,
«Узри — се я стою біля дверей та стукаю»
Очевидний розпач дівчини привернув увагу Страйка. Вона була мініатюрна на зріст і худа до виснаженості — гострі ключиці було видно аж через вулицю. Волосся довжиною майже до талії було пофарбовано у синьо-чорний колір, обведені чорним каялом очі різко виділялися на дуже блідому обличчі. Попри практично пласкі груди і малий зріст, Страйку вона здалася дорослою, бо на правій руці мала напіврукав чорних татуювань. Чорний топ без рукавів, довга спідниця та ботильйони без підборів здавалися дешевими і старими.
Судячи з усього, людина, до якої дівчина намагалась додзвонитися, не відповідала. Раз у раз вона тицяла пальцем у телефон і підносила його до вуха, дико роззираючись навкруги, і кінець кінцем кинулася туди, звідки Страйк щойно прийшов.
Страйк розвернувся і рушив слідом за дівчиною, курячи і дивлячись, як вона мчить іншим боком вулиці. Коли він був уже зовсім близько до «Червоного лева та сонця», дівчина перебігла вулицю, так само притискаючи телефон до вуха. Страйк сповільнив кроки, спостерігаючи за тим, яка вона оглядає столи, за якими вже зібралося трохи людей, а тоді зникає всередині пабу. Коли дівчина мчала повз Страйка, він зміг краще її роздивитися. Її зуби здавалися завеликими для обличчя із запалими щоками, а ще він не без подиву впізнав одне із зображень, що прикрашали її руку: Серцик, чорний герой «Чорнильно-чорного серця».
Зацікавившись, Страйк стояв і чекав, бо підозрював, що дівчина не знайде у пабі того, що шукає. І звісно ж, за мить вона вибігла знову, так само притискаючи до вуха телефон і ні з ким не розмовляючи. Розгублено постоявши трохи на тротуарі (Страйк зробив вигляд, ніби щось шукає у власному телефоні), вона повільно пішла геть; складалося враження, що їй вже нікуди не треба, проте дівчина так само намагалася до когось додзвонитися і притискала до вуха телефон, аж поки (наскільки зрозумів Страйк) не натрапила на голосову пошту. Тоді вона мовчки опустила телефон, знову натиснула (наскільки зрозумів Страйк) виклик і ще раз підняла мобільний до вуха.
Страйк ішов за нею ярдів із двадцять. На зап’ястках у дівчини дзвеніли дешеві сріблясті браслети. Лопатки вона мала такі самі гострі, як і ключиці, і була така худа, що Страйк легко обхопив би її плече однією рукою. Може, анорексія?