Може, і справді вигадав. Може, Робін і справді хотіла утекти — але тільки до Лондона і до роботи. Може, він для неї наставник і друг, але не більше.
У такому-от тривожному й пригніченому настрої Страйк зустрів свій сороковий день народження, позначений вечерею у ресторані, котру, як і для Робін, організували їхні спільні друзі — Нік та Ільза.
Саме тут Робін познайомилася з найдавнішим корнволльським другом Страйка — Дейвом Полвортом, який, як Страйк колись і передбачив, Робін не сподобався. Полворт був дрібний і пащекуватий, ганив усі аспекти лондонського життя, а всі жінки включно з офіціанткою, яка їх обслуговувала, у нього були «хвойдами». Робін сиділа на протилежному від Страйка кінці столу і більшу частину вечора провадила силувану світську розмову з дружиною Полворта, Пенні, яка говорила здебільшого про своїх двох дітей, лондонську дорожнечу і кінченість свого чоловіка.
На день народження Робін подарувала Страйку рідкісний пробний випуск першого альбому Тома Вейтса «Closing Time». Вона знала, що Вейтс — улюблений виконавець Страйка, і найкращим спогадом про цей вечір стали щирий подив і радість, які з’явилися на обличчі Страйка, коли він розгорнув її подарунок. Навіть здалося, що і подякував він їй з колишньою теплотою; Робін сподівалася, що цей подарунок донесе до нього ідею, що жінка, якій він огидний, не стала б старатися і шукати для нього щось справді бажане. Вона гадки не мала, що Страйк переймається, чи не вважає його Робін однолітком шістдесятип’ятирічнрго Вейтса.
За тиждень після дня народження Страйка найдавніший субпідрядник агенції, Енді Гатчинс, звільнився. Це не стало сюрпризом: хоча його розсіяний склероз був у ремісії, на роботі Енді велося тяжко. Для Енді влаштували прощальну вечірку, на яку прийшли всі, крім іншого субпідрядника, Сема Барклея, який витягнув коротку соломинку і мусив «вести об’єкт» у Вест-Енді.
Страйк і Гатчинс на іншому кінці столу теревенили про роботу, а Робін тимчасом спілкувалася з їхньою найновішою помічницею, Мішель Ґрінстріт, яка просила колег називати її Мідж. Уродженка острову Мен та колишня поліціянтка, вона була висока, струнка і дуже спортивна — справжня фанатка тренувань, із коротким гладеньким темним волоссям і ясними сірими очима. Робін було трохи соромно за себе, відколи вона побачила кубики пресу на животі у Мідж, яка тягнулася за текою на вершечку шафки, проте вона цінувала прямоту Мідж і той факт, що та не ставить себе вище за Робін, яка — єдина на всю агенцію — не мала досвіду поліційної чи армійської служби. Сьогодні Мідж вперше зізналася Робін, що головною причиною її переїзду до Лондона став болісний розрив стосунків.
— Вона теж служила у поліції? — спитала Робін.
— Нє. Вона на жодній роботі не затримувалася довше, ніж на пару місяців, — відповіла Мідж не без гіркоти. — Вона, бач, невідома генійка, яка ось-ось напише бестселер чи намалює картину, варту Тернерівської премії. Я цілий день гарувала, заробляла гроші, а вона вдома толочилася інтернетом. Мені урвався терплець, коли я знайшла її акаунт на сайті знайомств.
— Боже, я тобі дуже співчуваю, — сказала Робін. — Я розлучилася, коли знайшла у нас в ліжку діамантову сережку.
— Ага, Ванесса мені розповідала, — кивнула Мідж, яку агенції порекомендувала ця подруга Робін із поліції. — І сказала, що ти, дурка дурна, навіть не лишила її собі.
— Я б її продала, — прохрипіла Пат Чонсі, офіс-менеджерка, несподівано приєднуючись до розмови. Пат мала голос мов наждак, п’ятдесят сім років, чорне мов чобіт волосся і зуби кольору старої слонової кістки; поза офісом вона димила як той паротяг, а на роботі без упину смоктала електронну сигарету. — Мені одна дівуля колись прислала поштою фотографії проміжжя мого першого чоловіка, паскуда нахабна.
— Серйозно? — спитала Мідж.
— Ще б пак, — прогарчала Пат.
— І що ти зробила? — спитала Робін.
— Почепила ті фото на двері, щоб він їх одразу побачив, як прийде з роботи, — відповіла Пат. Усмак затягнувшись електронною цигаркою, вона провадила: — А їй послала дещо таке, що вона довіку не забуде.
— Що? — в унісон спитали Робін та Мідж.
— Та неважливо, — відповіла Пат. — Але на хліб, скажімо, таке не намастиш.
Гучний регіт трьох жінок привернув увагу Страйка та Гатчинса: Страйк перехопив погляд Робін, і вона не відвела очей, усміхаючись. Він відвернувся у кращому настрої, ніж був останнім часом.
Коли Енді пішов, агенції довелося зіткнутися з уже знайомими труднощами, оскільки наразі детективи мали кілька часомістких справ. Найперша і найдавніша з них полягала у пошуку компромату на колишнього бойфренда клієнтки, прозваної міс Джонс, яка боролася за опіку над маленькою донькою. Міс Джонс була приваблива брюнетка, до незручності прихильна до Страйка. Він би, може, і добув у цих безсоромних домаганнях таку потрібну для його самолюбства підтримку, але вважав її самовпевненість і липучість відразливими.