Страйк саме звернув слідом за об’єктом на Гайґейт-Гай-стріт, коли завібрував його власний мобільний. Він дістав телефон з кишені.
— Страйк.
— Ой, так, добридень, — почувся знервований голос із притаманним середньому класу акцентом. — Це Катя Апкотт.
— А, дякую, що передзвонили, місіс Апкотт, — сказав Страйк, так само переслідуючи дівчину у чорному. Вона була така маленька, що здорованю Страйку було навіть ніяково гнатися за нею, тож він тримався на відстані.
— Мені страшенно прикро, Ініґо записав ваш номер, але переплутав одну цифру, і я раз у раз потрапляла на одну і ту саму пані, якій врешті-решт обридла. Тож я набрала вашу агенцію, і дуже приязний пан на ім’я Пат дав мені ваш номер.
Усміхнувшись, Страйк сказав:
— Дякую вам за клопіт. Ви ж знаєте, з якого приводу я телефонував?
— Так, щодо Аномії, — відповіла вона. — Я дуже рада, що Аллан та Річард до вас звернулися. Сподіваюся, ви зможете встановити цю особу. Джош, — його ім’я Катя вимовила тоншим голосом, — такий засмучений... гадаю, вам розповіли, що сталося... жахливе непорозуміння, — додала вона, мало не плачучи. — Ми дуже раді, що саме ви за це взялися. Я читала Джошу статтю про вас.
— Ми обов’язково зробимо все можливе, — запевнив Страйк. — А як Джош?
— Він... — Голос Каті зламався. — Вибачте... це такий жах. Джош дуже... дуже мужньо все переносить. Його паралізувало; це називається синдром Броун-Секара. Джош не може ворушити однією половиною тіла і втратив всі відчуття в іншій. Кажуть, що такий параліч іноді проходить, і я стараюся... всі стараються вірити у краще Джош дуже хоче з вами зустрітися. Вдень він зумів мені про це сказати, але лікарі вважають, що краще його не чіпати, бо Джош ледь розмовляє, а тема Еді його страшенно збуджує і так засмучує...
Катя злегка зойкнула, а тоді Страйк почув придушені ридання і здогадався, що вона затулила слухавку рукою.
Дівчина у чорному попереду звернула до парку. Страйк пішов слідом.
— В... вибачте, — схлипнула Катя Апкотт в нього у вусі.
— Не треба вибачатися, — запевнив Страйк. — Це жахлива ситуація.
— Це правда, — погодилася Катя таким тоном, ніби він поділився дуже тонким спостереженням, якого всі інші не помічали. — Це жахливо. Він... він так переживає через Еді і через те, що заявив, ніби вона — це Аномія. Я... Джош продиктував мені листа, який поклали з нею у труну. Казав про те, як йому прикро, як багато вона для нього означала... йому двадцять п’ять років, — схлипнула Катя у слухавку, не пояснивши, до чого це, але Страйк зрозумів. Хлопцю, якого розірвав навпіл той самий вибух, що забрав Страйкову ногу, теж було всього двадцять п’ять.
— Вибачте, вибачте, — повторила Катя, намагаючись опанувати себе. — Я щодня до нього заходжу. Він більше нікого не приймає. Батько в нього — буйний алкоголік, а друзі... мабуть, в такому віці їх дуже налякало те, що сталося. Хай там що, лікарі не хочуть, щоб його зараз турбували.
Я в жодному разі не хочу завдавати Джошеві клопоту, поки лікарі не вирішать, що він готовий, — запевнив Страйк, — але я б дуже хотів поговорити з вами, адже ви знали Джоша та Еді від самого початку «Чорнильно-чорного серця». Я хотів би знати, з ким вони були близькі, бо, як ви знаєте, Аномія володіє чималою кількістю персональних відомостей про Еді.
Дівчина, за якою він гнався, крокувала стежкою через парк, тримаючи телефон біля вуха.
— Так, звісно, я зроблю все, що зможу, — запевнила Катя. — Еді багато де побувала, поки не опинилася у Норт-Ґров. Вона жила з різними людьми, працювала з різними людьми. Я допоможу всім, чим зумію... я пообіцяла це Джошу.
— Ви зайняті наступного тижня? — спитав Страйк.
— Наступного тижня мені цілком зручно, але... Аллан, мабуть, казав вам, що я працюю з дому, — сказала Катя. — Може, вам зручніше буде зустрітися у кафе, а не у мене? Розумієте, мій чоловік хворий, не хочеться його турбувати.
— Без проблем, — запевнив Страйк. — У якій частині міста вам буде зручно?
— Ми, власне, у Гемпстеді... вам сюди не дуже далеко?
— Анітрохи, — сказав Страйк. — Я буду у тих місцях в четвер, маю зустріч з Філіпом Ормондом. Чи ви...
— Так, я знаю, хто такий Філіп.
— Ми зустрічаємося у шостій в пабі неподалік від його школи. Може, зустрінемося з вами вдень, перед моєю розмовою з Філіпом?
— Четвер, четвер, — повторила Катя; Страйк почув шурхіт сторінок і вирішив, що Катя належить до червонокнижного виду людей, що користуються паперовими щоденниками. — Так, мені цілком підходить четвер. Учень зазвичай я відвідую Джоша, але знаю, що для нього важливіше, щоб я поговорила з вами.