Вони погодили час і місце для зустрічі у Гемпстеді, тоді Катя дещо в ніс ще раз йому подякувала, що взяв цю справу, і поклала слухавку.
Дівчина попереду Страйка так само крокувала вперед і намагалася до когось додзвонитися. Страйк ще раз глянув твіттер Аномії. Нових твітів не було.
Куксу ампутованої ноги починало натирати, хоча в протез було вкладено гелеву подушечку. Сьогодні йому забагато довелося ходити. Страйк не зводив очей з лівої руки дівчини, вкритої вигадливими татуюваннями. Вони, либонь, коштували чимало — але якщо вона може витратити кількасот фунтів на тату, чому носить такий старий і дешевий одяг?
Зненацька дівчина зупинилася. Тепер вона нарешті говорила по телефону, ще й дуже збуджено, водночас відступаючи з середини стежки, та гепнулася на порожню лаву з опущеною головою й притиснутою до очей долонею. Страйк ступив на траву — ходити по ній з протезом завжди було важко — і зробив вигляд, що поринув у власний телефон. Ніби знічев’я він наблизився до лави, на яку вона сіла, щоб чути розмову.
— ...але хіба не можна було мені рузповісти, от просто рузповісти? — питала вона із сильним йоркширським акцентом, який Страйк не чекав почути.
— Сам як собі мислиш, нормально мені було пучути від неї, що ти пуйшов на зустріч із Нільсом?
Довга пауза; вочевидь, в цей час говорила людина на тому боці телефона.
— Але нащо? — спитала дівчина з Йоркшира. Голос у неї надломився, та, на відміну від Каті, дівчина не намагалася приховати це від співрозмовника. — Нащо?
Знову довга пауза; худі плечі дівчини трусилися, вона булькала й задихалася плачем. Пройшов молодик у кофті на змійці з піднятим капюшоном, зиркнувши на заплакану дівчину без співчуття.
— Так, але чому ж без мене?.. Вони не мали знати... З чуто б це? Нова пауза, а тоді її прорвало:
— Але ж ти хочеш, щоб я казала, що ти був зі мною, коли тобі це зручно, так?
Підскочивши з лавки, вона знову пішла, тепер іще швидше. Страйк пішов слідом, затримавшись, бо треба було перейти з трави на стежку Тепер дівчина говорила гучно, розмахуючи татуйованою лівою рукою; із зацікавлених поглядів, які кидали на неї зустрічні перехожі, Страйк зрозумів, що дівчина плаче.
Вона наближалася до виходу з парку, і Страйк вперше усвідомив, як близько вони до Гайґейтського цвинтаря. Дерев меншало, зліва він бачив між ними обриси могил. Об’єкт вийшов із парку і покрокував вулицею; наздогнавши її, Страйк чув уривки розмови. Дівчина, вочевидь, була така засмучена, що не дбала про те, хто може її почути.
— Та я не... Я не пугрожувала... а чому? ...знову виправдання... сьогодні на роботі... Ні, чому б це?
Той, з ким вона говорила, вочевидь, поклав слухавку. Дівчина зупинилися просто перед брамою у неоготичному стилі, за якою розкинувся цвинтар, і Страйк знову дуже зацікавився своїм телефоном. По-дитячому витерши очі правим передпліччям, дівчина нерішуче завмерла, поглядаючи на цвинтарну браму; Страйк знову побачив її у профіль і подумав, що це бліде обличчя із запалими щоками, великими зубами й обведеними чорним очима схоже на череп. Довге фарбоване волосся, татуйована рука і дешеве чорне вбрання надавали їй дивної доречності: сучасна дівчина — і водночас готично-вікторіанська дитина-плакальниця у довгій чорній спідниці, що споглядає могили. Прикинувшись, що пише повідомлення, Страйк зробив кілька фото дівчини на тлі цвинтаря, а тоді вона знов рушила кудись.
Він ішов за дівчиною ще двадцять п’ять хвилин, поки вона не дісталася Джанкшен-Роуд, довгої жвавої вулиці, де було багато машин. Вона крокувала далі й далі повз крамниці та офіси, а тоді звернула на Бруксайд-Лейн і зникла за бічними дверима, які, наскільки бачив Страйк, вели на верхній поверх дивної форми крамниці на розі. Між брудними вікнами виднілася вивіска агента з нерухомості.
Страйк сфотографував це місце на телефон, а тоді почав шукати таксі. Але куксу дуже натерло, і він подумав, що краще не їхати додому митися й перевдягатися, а з’їсти бургер, бо навряд чи у черговому барі, який обрала Меделін, годують чимсь поживнішим за горішки.
За десять хвилин від знайшов фастфуд. Сівши і аж крекнувши від полегшення, бо протез звільнився від тягаря, Страйк відкусив великий шмат чізбургера, а тоді вкотре спробував створити обліковий запис у «Грі Дрека». Як і раніше, з’явилося маленьке чорне серце, яке знизало плечима й порадило йому спробувати пізніше.
Страйк ще раз вкусив бургер, а тоді перейшов на твіттер подивитися, чи Аномія написав щось нове.
Коли Страйк дійшов до картоплі, з’явився твіт.
-------------------------------
Аномія @AnomieGamemaster
Якщо бог хотів, щоб ми відчували співчуття, то чого блд люди такі огидні, коли плачуть