— Та ти жартуєш, — тихо відповіла Робін, лівою рукою закриваючи сторінку. — Знову?
— Ну, деталей не знаю, — відповіла Пат, — але наче він говорив саме про Ґейтсгед.
— Чоловік?
— Ні, навпаки.
— Гаразд, — сказала Робін, — я виходжу.
— Дякую, так йому і скажу, — відповіла Пат і поклала слухавку. Робін підвелася, пройшла до дверей у приймальню і прочинила їх.
На дивані зі штучної шкіри сиділа Шарлотта Кемпбелл, прекрасна і незворушна.
25
...ніким небачена, авжеж:
Що за краса, що за постава, а лице!
Так, демониця, і нехай — бо королева все ж.
Крістіна Россетті,
«Поглянь на цю картину і на цю»
Страйк повертався до офісу утомлений, з натертою куксою і не радий тому, що напередодні повечеряв гострим карі у товаристві Меделін. Він обожнював пекучо-пряну їжу і не розумів, чого цілий ранок так крутило шлунок — хіба що мадраський соус не подружився з кислим коктейлем, який за наполяганням Меделін (адже це був фірмовий напій у тому ресторані) вони спожили перед вечерею. Спав Страйк погано — мучило здуття. Далі замість зручненько постежити за офісом Гріховоди з кафе (клієнтка погодилася з ідеєю знайти на Гріховоду компромат, який віднадить доньку від такого прихильника), довелося пішки слідувати за об’єктом, який спершу тинявся по крамницях на Бонд-стріт, тоді обідав, а потім вирішив прогулятися аж до Британського музею на, як зрозумів Страйк, ділову зустріч: біля дверей його зустріли люди з бейджами.
— Гадки не маю, куди його понесло, — роздратовано повідомив Страйк Барклею у Великому дворі, білому-білісінькому і з мальовничим скляним дахом, що кидав на стіни й підлогу сітку квадратних тіней. — Він зайшов у той ліфт, а я не встиг.
Не хотілося зізнаватися, що підколінне сухожилля, яке Страйк колись був пошкодив, знову завдає клопоту. Він не встиг зайти у ліфт, бо почав кульгати і не зумів обійти натовп туристів.
— А, не переймайся, — махнув рукою шотландець, — рано чи пізно вийде. Не думаю, що він там жере наркотики чи підчепив хвойду.
Тож Страйк пішов собі, з якогось незрозумілого мазохізму спустившись до підземки замість взяти таксі. Шкутильгаючи в бік Денмарк-стріт, він відчував лише полегшення від думки про те, що там можна буде сісти на годинку і зробити собі горня міцного чаю — а поблизу буде його власна вбиральня, де можна випускати гази хоч як гучно.
Піднімаючись сходами, він уже втисячне подумав, що треба б поговорити з орендодавцем про ремонт ліфта. Нарешті, видершись на другий поверх із чималою допомогою поруччя, Страйк відчинив двері, за якими його зустріли погляди трьох жінок: Пат, Робін та Шарлотти.
Якусь мить він просто дивився на Шарлотту, яка сиділа на оббитому дермантином дивані, закинувши ногу на ногу. Її чорняве волосся було зібране у недбалий вузол, шкіра без жодного макіяжу виглядала бездоганно. Шарлотта була одягнена у кремову кашемірову сукню, довге пальто з коричневої замші та чоботи. Вона сильно схудла, але була прекрасніша, ніж будь-коли.
— Привіт, Корме, — сказала вона, усміхнувшись.
Страйк усмішки не повернув, зате кинув сповнений мало не обвинувачення погляд на Робін, яку це образило. Хіба це вона запросила Шарлотту до офісу? Хіба вона винна, що Шарлотта, почувши, що Страйка немає на місці, заявила, що почекає його?
— Робін ні в чому не винна, — мовила Шарлотта, ніби прочитавши думки обох. — Я сама зайшла. Можна з тобою поговорити?
Страйк мовчки пошкутильгав до дверей кабінету, прочинив їх і грубо вказав Шарлотті заходити. Вона неквапом підвелася, взяла сумочку, усміхнулася Робін і Пат та подякувала, хоча жодна не зробила для неї чогось вартого подяки, а тоді пройшла повз Страйка, лишивши по собі тонкий аромат «Шалімара».
Коли Страйк зачинив двері, лишивши партнерку та офісну менеджерку у приймальні, Шарлотта спитала:
— Ти маєш кодове слово для жінок, які приходять вішатися на тебе? «Ґейтсгед»?
— Чого тобі треба? — спитав Страйк.
— Ти не запропонуєш мені сісти? Чи волієш, щоб клієнти стояли у твоїй присутності?
— Роби що хочеш, тільки не тягни. У мене повно роботи.
— Не маю жодних сумнівів. Як у тебе складається з Меде? — поцікавилася вона, сівши і схрестивши довгі ноги.
— Чого тобі треба? — повторив Страйк.
Сам він вирішив не сідати, хоч сухожилля досі смикав біль; натомість Страйк склав руки на грудях і дивився на Шарлотту згори вниз.
— Мені потрібен детектив, — сказала Шарлотта. — Не хвилюйся, не за «спасибі». Я заплачу.
— Не заплатиш, — відповів Страйк, — бо в нас немає вільних місць. Звернися до когось іншого. Рекомендую агенцію Маккейбів.