— Тобто я заслужила, щоб мене били? — спитала Шарлотта, підвищивши голос.
— Не грайся зі мною в свої бісові ігри, — загарчав Страйк. — Ти як ніхто знаєш: якби я вважав, що можна піднімати руку на хоч яку жінку, ми б зараз не розмовляли — бо ти була б уже мертва.
— Як мило, — зронила Шарлотта.
— Ти погодилася вийти за Яґо лише тому, що вирішила, буцімто я прийду і зупиню весілля, що врятую тебе в сто-біса-тисячний раз. Ти сама мені сказала: «Я думала, ти мені не дозволиш це зробити».
— І що? — закотила очі Шарлотта. — Яке це тепер має значення? Ти мені допоможеш знайти щось на Яґо чи ні?
— Ні, — відповів Страйк.
Запала довга мовчанка. Цілу хвилину Шарлотта дивилася на нього знизу вгору, а Страйк бачив її жахливо рідною, убивчо бажаною, нескінченно нестерпною.
— Гаразд, любий, — вимовила вона притиснутим голосом, нахилившись по сумочку, а тоді підводячись. — Згадай цю розмову, коли спробуєш звинуватити мене у тому, що буде далі. Я просила допомогти мені цього не допустити. Ти відмовився.
Вона розгладила кашемірову сукню. Чи довго вона вирішувала, як саме вбратися на зустріч із ним? Недбалий стиль Шарлотти, який так вихваляли модні журнали, насправді був, як знав Страйк, результатом ретельного розрахунку. А тепер вона, як завше, чекала, що він відчинить для неї двері; чи часто Шарлотта, яка заявляла, що ненавидить середовище, в якому народилася, вирішувала, що чекає на старосвітські гарні манери від коханця, який більшу частину життя провів у злиднях?
Страйк прочинив двері. Проходячи повз, Шарлотта пронесла за собою хмарку «Шалімара», і Страйк розсердився на себе за те, що впізнав аромат.
Робін, яка читала раніше роздрукований документ, підняла очі. Блакитна сукня, яка їй так подобалася, здавалася ганчіркою поруч із коштовним убранням Шарлотти: Робін знала, що кожний предмет одягу на ній вимагає окремого способу чищення.
— Коротка, але приємна розмова, — усміхнулася до Робін Шарлотта. — Рада нарешті з тобою зустрітися. Здається, ми кілька разів розмовляли по телефону.
— Так, — відповіла Робін, помітивши розлюченість Страйка, та все ж спромігшись на ввічливу усмішку.
— Дивно, — додала Шарлотта, схиливши голову набік і оглядаючи Робін, — ти трохи схожа на Меделін.
— На кого, перепрошую? — спитала Робін.
— Це дівчина Корма, — пояснила Шарлотта, з янгольським усміхом обертаючись на Страйка. — Ви хіба не знайомі? Меделін Курсон-Майлз. Вона просто диво! Дизайнерка прикрас. Я була моделлю в її останній кампанії. Ну, бувай, Корме. Бережи себе.
Робін охопив шок, від якого щось скрутило всередині. Вона відвернулася від Страйка, роблячи вигляд, що чекає на роздруківку, хоч уже мала в руках все, що їй було треба. За Шарлоттою зачинилися двері.
— Оце так фіфа, — пирхнула Пат, повертаючись до клавіатури комп’ютера.
— Вона не психічно хвора, Пат, — мовила Робін, старанно підтримуючи буденний, навіть гумористичний тон. Було чути, як Страйк зайшов назад до кабінету. — Не Ґейтсгед.
— Ґейтсгед, і ще й який, — озвалася офісна менеджерка низьким кректанням, яке їй замінювало шепіт. — Я в газетах начиталася.
— То будемо обговорювати Аномію? — гукнув Страйк з-за подвійного столу, врешті сівши.
— Якщо тільки недовго, — дуже діловим тоном озвалася Робін. — Я сьогодні йду вечеряти з Ільзою.
На те, щоб дістатися до «Боб Боб Рікарда», часу вистачало з головою, але Робін раптово захотілося опинитися подалі від Страйка якомога скоріше. Холодне липке відчуття всередині не зникало; її трохи трусило, і Робін боялася, що скоро вже не зможе зображати байдужість до щойно почутого.
— Роздрукувала тобі оце, — сказала вона, заходячи до кабінету. — Ти просив інформацію про «Перо правосуддя». Наразі знайшла таке.
Страйк сидів, виставивши вперед щелепу, чорний від люті. Те, що він не намагається зробити вигляд, ніби візит Шарлотта його не зачепив, додало Робін сміливості.
— Ти не казав, що маєш нову подружку, — промовила вона і почула у власному голосі ноту фальшивої недбалості. Але ж хіба вони не друзі? Хіба не найкращі друзі?
Страйк глянув на Робін, а тоді опустив очі на документ, який вона йому щойно передала.
— Ем... так, маю. Отже, це... це оте «Перо правосуддя»?
— Так, — відповіла Робін. — А, і ще я знайшла дівчину, яка стверджує, що Еді Ледвелл вкрала в неї ідеї і зробила з них «Чорнильно-чорне серце».
— Справді?
— Так, — відповіла Робін, стоячи перед Страйком у тому самому блакитному платті, що вона вдягала у «Рітц». — Її звати Кеа Нівен. Я розпитала про неї Аллана Йомсна, але він каже, що це точно не Аномія, — мовляв, Еді її виключила з підозрюваних.