— Коли про таке пишуть у газеті, це вкрай незручно. Ми не мали наміру повідомляти їм про те, що стежимо за ними.
— Певно що ні, — погодилася Робін. — Як просувається розслідування?
Вона розпитувала, бо це була нагода бодай ненадовго відволіктися від думок про Страйка.
Мерфі чи то зітхнув, чи то крекнув.
— Мабуть, ми занадто широко розкинули сітку, коли звернулися до громадськості по відомості про незвичні події поблизу Гайґейтського цвинтаря. Дізналися, що біля цвинтаря вкрали два велосипеди, а по пустищу Гемпстед-Гіт бігає нічийна німецька вівчарка, але нічого про підозрілих осіб, що покидали місце злочину, чи когось замаскованого чи просто дивного на цвинтарі у той час, коли стався напад. Наразі вивчаємо телефонні дзвінки Ледвелл та Блея.
— Але ж убивця забрав телефон Блея?
— У вас точно немає інформатора у моєму відділку?
— Це теж відомості зі стеження.
— Його телефон зник, і її теж. Знаєте, що сталося з мобільним Ледвелл?
— Ні, — відповіла Робін, і хоч яка була шокована й нещасна, цікавість перемогла.
— Це ще може спливти у газетах, бо всі бачили, що поліція обшукує ставки, але ви про це нікому не розповідайте. Дані з супутника показали, що телефон Ледвелл винесли з цвинтаря до пустища Гемпстед-Гіт після убивства. Наскільки нам відомо, біля Першого Гайґейтського ставка його вимкнули. Ми обшукали і його, і сусідній став, але телефон не знайшли.
— Тобто убивця пішов з її телефоном до пустища?
— Судячи з усього, так.
— А що з телефоном Блея?
— Його вимкнули десь у той час, коли стався напад. Скоріш за все, убивця не розумів, що забув вимкнути телефон Ледвелл, поки не дійшов до пустища. Що ж...
— Так, звісно, — погодилася Робін, вирішивши, що Мерфі час іти.
Ні-ні, я... Гм... промовив Мерфі. — Я просто хотів спитати, чи у вас є час кудись сходити випити на вихідних.
— Ой, — сказала на це Робін, — треба звіритися з графіком. Страйка ви теж хочете бачити?
— Бачити Страйка... нащо?
— Ну ви ж хочете поговорити з нами обома чи тільки...
— Та ні, я намагаюся спитати, чи ви... чи ви маєте час сходити зі мною на... на побачення.
— Ой, — вимовила Робін, відчувши, як накочує нова хвиля шоку. — Я неправильно... Я працюю на вихідних.
— А, — озвався Мерфі, якому, судячи з голосу, було так само ніяково, як і Робін. — Ну... нічого. Гарних... гарного полювання. До побачення.
— До побачення, — тонким голосом відповіла Робін і поклала слухавку.
Обличчя палало. Вона крокувала далі, тепер іще швидше, і хотіла тільки опинитися якомога далі від Корморана Страйка — а тоді знайти якийсь темний куток і, сховавшись там, вповні усвідомити, що вона, Робін, — найбільша нездара та незграба у цілому Лондоні, коли йдеться про сердечні справи.
27
Він прагне бою, серцем знавіснівши,
Гіркі думки плекає — й не відступить.
Джин Інґлов,
«Спочатку»
Минуло всього пів години після їхньої розмови, коли Шах набрав Страйка і сказав, що Монтґомері з товариством пішов до «Опіуму», китайської пельменної у Чайна-тауні, що зовсім близько від офісу агенції. Шлунок Страйка трохи заспокоївся після візиту до вбиральні, але кукса так само скаржилася на ходьбу. Попри біль, Страйк накинув пальто, замкнув офіс і вирушив на зустріч із Шахом, знову прокладаючи собі шлях через хитросплетіння прокопаних серед вулиці каналів.
Монтґомері з компанією розмістився на третьому поверсі («Хто б сумнівався», — подумав Страйк, ногу якого на підйомі сходами аж смикало). Всі сиділи на табуретах зі сталевими ніжками навколо дерев’яного столу, за яким бармен змішував для клієнтів коктейлі. Доглянута чоловіча частина компанії Страйкові була на одне лице з Монтґомері — всі з акуратними бородами і в тісних футболках — а дівчата були сильно нафарбовані і з волоссям ненатуральних кольорів — фіолетово-сірим, яскраво-червоним, ясно-блакитним. Всі тримали в руках телефони, фотографували коктейлі, стіну пляшок за спиною у бармена, портрет Мао Цзедуна на шафці. Цегляні стіни й голі дошки підлоги нагадали Страйку про всі ті бари, в які він ходив із Меделін і яких уже не розрізняв.
Шах сидів у бічному залі неподалік від компанії; Монтґомері лишався у його полі зору.
— Новий твіт від Аномії, — повідомив він Страйкові, коли той усівся навпроти. — Саме тоді, коли Монтґомері щось набирав на телефоні.
— Гаразд, наглядай за ним, поки я буду говорити, — кивнув Страйк. — Маю нове завдання.
Поки він окреслював проблему Яґо Росса, Шах неуважно поглядав на гучну компанію за столом бармена. Коли Страйк замовк, Шах уперше подивився йому у вічі.