— Так, але це ще не все... Сьогодні до агенції прийшла Шарлотта Кемпбелл.
— Що? — спитала Ільза; сміх як відрізало.
— Не знаю, що вона хотіла. Крім як побачити Страйка, звісно, — додала Робін. — Він пішов із нею до кабінету, п’ять хвилин поговорив, тоді вони вийшли, і Шарлотта заявила, що я дуже схожа на його нову подружку Меделін. Я гадки не мала, що він із кимсь зустрічається. Він мені не казав. Наскільки я зрозуміла, вона дизайнерка прикрас.
— В нього нова подружка? — Ільза, як і очікувала Робін, аж обурилася; її шокований тон водночас і втішав, і завдавав болю. — Це відколи? Він про неї жодним словом не обмовився!
— Так, — знизала плечима Робін. — Він це підтвердив, коли Шарлотта пішла.
— Добре, про цю Меделіниху ще поговоримо, — мовила Ільза таким тоном, ніби саме це ім’я їй здавалося підозрілим, — але спершу я тобі поясню, за яким дідьком до вас прийшла Шарлотта.
Ільза глибоко вдихнула, а тоді вимовила:
— Робін, вона носом чує, що між тобою і Кормом щось є, і хоче це спаскудити.
Чи то через ці слова Ільзи, чи то завдяки шампанському Робін стало не так сумно. Вона сказала:
— Шарлотта до сьогоднішнього дня навіть не бачила нас разом, і то тепер це тривало хвилини три.
— Неважливо, — заперечила Ільза. — Ви з Кормом разом працюєте вже... скільки?., п’ять років? Господи Боже, він тебе зробив своєю партнеркою. Ми з Ніком навіть уявити не могли, що таке станеться. Він із власної волі легалізував стосунки з тобою, і повір мені, — для Корма це велика справа. Я в житті не бачила, щоб хтось мав таку фобію... Пропоную щось замовити, — сказала Ільза, перехопивши погляд офіціанта, — бо нам заважатимуть.
Страви замовили, офіціант пішов, а Ільза продовжила:
— То про що я... А! Так, я в житті не бачила, щоб хтось мав таку фобію зобов’язань, як Корм.
— Але ж він зробив пропозицію Шарлотті.
— Та ну, — закотила очі Ільза. — Він тоді був буквально на дні, а скрути, повір, Корм у житті і так скуштував чимало. Йому щойно відірвало ногу, кар’єра в армії стала неможливою, а вона вирішила зіграти роль доброго янгола, бо ж це так красиво. Звісно, він на це купився. Хто завгодно купився б. Робін, найважливішу частину свого життя він ділить із тобою. П’ять років безперервних стосунків — у Корма такого не було з жодною жінкою. Шарлотта це розуміє і, звісно, лютує. Повір. Я її знаю, — похмуро додала Ільза. Взявши свій досі повний келих шампанського, вона знову опустила його на стіл, так і не відпивши.
— Шарлотта не хотіла, щоб Корм відкривав агенцію, — провадила вона. — Хвилин п’ять після заручин вона, може, і прикидалася, що не проти, та щойно зрозуміла, що він працюватиме цілий день і нічого не зароблятиме, почала докладати всіх зусиль, щоб зруйнувати його плани. Та глянь: Корм тепер дуже успішний і сам каже, що без тебе нічого б не досягнув. Повір, якби Шарлотта знала, що на агенцію чекає таке майбутнє, що Корм буде знаменитим і таким успішним, вона б у нього вчепилася намертво. Ні, — твердо мовила Ільза, — Шарлотта прекрасно розуміє, яка ти для Корма важлива, і пречудово знала, що робить, коли перед тобою сказала про цю нову жінку.
Робін допила шампанське. Вона була ще в процесі, коли Ільза простягнула руку і натиснула кнопку біля неї. Робін засміялася, а тоді сказала:
— Це не все. Тільки не подумай, що йдеться про щось значне.
— Кажи, — зацікавилася Ільза.
— Ти ж знаєш, що на день народження Страйк водив мене у «Рітц»?
— Та-ак, — закивала Ільза, нахиляючись ближче.
— Та нічого такого не сталося. До... до ліжка не дійшло. Ільзу це заінтригувало ще помітніше.
— Власне, — провадила Робін, — ми добряче напилися. Коктейлі були просто убивчі, а ще ми не їли... Словом, він мене приобійняв, бо я не стояла на ногах, а потім на сходах ми чекали на таксі і... не знаю, може, мені то здалося, але я певна, що він хотів мене поцілувати.
Ільза так голосно ахнула, що офіціант, який проходив повз, аж озирнувся.
— Не треба, — простогнала Робін. — Правда, Ільзо, не треба цього. Це не... О Боже, я пам’ятаю, яке у нього було обличчя... Він нахилився, я запанікувала, і він... у мене склалося враження, що він... — Робін похитала головою. — Він, здається, вирішив, що мені осоружна сама думка про таке. Він був такий, ніби...
Робін на мить заплющила очі, пригадуючи вираз обличчя Страйка.
— ...переляканий і ображений. Він відсунувся, а потім... потім все стало як зазвичай. Ну, майже як зазвичай. Він почав триматися більш прохолодно.
— Чого ти запанікувала? — жадібно спитала Ільза.
Повернувся офіціант і налив Робін ще шампанського. Вона випила майже пів келиха і тільки тоді відповіла: