— Тільки ім’я — Меделін Курсон-Майлз — і що вона дизайнерка прикрас. Мабуть, дуже успішна. Шарлотта була моделлю для її нової колекції.
Ільза дістала з сумки телефон і загуглила.
Робін, не знаючи, чи хоче бачити результат цього пошуку, допила свій другий келих.
— Знайшла її, — повідомила Ільза, вдивляючись в екран. — Боже милий! Ти тільки глянь на неї!
Вона простягнула Робін телефон. Та побачила красиву, усміхнену, з буйним волоссям Меделін, яка стояла між двома супермоделями; всі троє мали в руках келихи з шампанським.
— Бачиш? — нетерпляче спитала Ільза.
— Що я маю бачити?
— Робін, вона — це викапана ти! Робін стало смішно.
— Ільзо...
— Викапана! — повторила Ільза і вихопила телефон з руки Робін, щоб самій краще роздивитися фото Меделін. — Таке саме волосся, така сама...
— Ти колись бачила мене у шкіряних штанах і в срібній блузці з вирізом до пупа?
— Ну, таку блузку носити в тебе не вийде, — сказала на це Ільза. — У тебе груди завеликі. Еллакотт — Курсон-Майлз, рахунок два — нуль.
Робін зовсім розібрав сміх.
— Ільзо, може, будеш вже пити своє шампанське? Я не хочу весь час одна тиснути на кнопку.
Ільза завагалася, а тоді тихо промовила:
— Не можу. Я вагітна.
— Що?
Робін знала, що Ільза та Нік багато років намагаються зачати дитину, і що спроби штучного запліднення провалилися.
— Ільзо, це чудово! Але ж ти казала, що більше не підеш на...
— Це сталося природним шляхом, — напружено відповіла Ільза. — Але вагітність не триватиме. Три ЕКЗ, три викидні. Нічого не вийде, це неможливо.
— Який термін?
— Майже дванадцять тижнів.
— А що Нік...
— Він не знає, — відповіла Ільза. — Я не казала нікому, крім тебе.
— Що?
— Я не подужаю пройти через це ще раз, — сказала Ільза. — Спершу надія, а тоді — кінець... не треба, щоб Нік теж страждав.
— Але якщо вже майже дванадцять...
— Не треба, — твердо сказала Ільза. — Я не можу... Робін, мені майже сорок років. Навіть якщо не буде викидня, щось піде не так.
— А ти не ходила на УЗД?
— Який сенс дивитися на згусток клітин, якому не судилося жити? Я вже це робила і потім мало не померла. Досить.
— А на якому терміні перервалися минулі вагітності?
— Перша — на восьмому тижні, дві інші — на десятому. І не треба так на мене дивитися. Ця протрималася зайві два тижні, але це нічого не означає.
— А якщо протримається ще два тижні? Місяць?
— Ну... тоді, мабуть, доведеться розповісти Ніку, — відповіла Ільза, а тоді раптом перелякалася: — Тільки не кажи...
— Я нічого не скажу Страйкові, за кого ти мене маєш?
— Пий, — промовила Ільза, посунувши до Робін шампанське, якого так і не торкнулася. Принесли закуски. Робін скуштувала паштет, а Ільза спитала:
— А який він, цей детектив із поліції, який тебе кликав на побачення?
— Високий і симпатичний, але ми говорили про убивство, тож... розумієш, я й думала здебільшого про це.
— Передзвони йому. Скажи, що не проти зустрітися.
Ні, твердо відповіла Робін. — Він після тієї розмови, мабуть, вирішив, що я несповна розуму.
— Але як ти перестанеш бути жінкою, яка «була тільки з одним чоловіком», якщо ні з ким не будеш зустрічатися? Ви просто вип’єте разом. Ти нічим не ризикуєш. Хтозна, що з цього може вийти.
Робін подивилася на подругу, примруживши очі.
— Я цілковито певна, що останнє, чого ти хочеш — це змусити Страйка ревнувати.
— Ну, — підморгнула Ільза, — таки, мабуть, не останнє.
29
Став за здобич відьмі злій,
Серед дня — ти ворог мій,
Чуєш страх? Настане край
Цьому дню; та не чекай,
Що підеш за мною...
Джин Інґлов,
«Сиґізмундів сон»
О десятій вечора Страйк, який з’їв стір-фрай — як завше робив, коли не знав, що приготувати — лежав на ліжку в себе на горищі. Він не роздягався, але розстебнув ремінь і ґудзик на штанях, в зубах тримав щойно підкурену сигарету, а на столику поруч — потрійну порцію улюбленого односолодового віскі. На ліжку поряд лежали роздруковані нотатки Робін про «Перо правосуддя».
Кілька годин всі його думки були про вторгнення Шарлотти, але поступово рівновага поверталася: по-перше, завдяки тому, що він почав протидіяти планам Яґо Росса зруйнувати життя Страйка за компанію з життям майже колишньої дружини; по-друге, під впливом віскі; а по-третє — через те, що поверталася багаторічна і дуже помічна звичка до інтелектуальної дисципліни. Робота завжди рятувала його, і якщо опанувати власні емоції цілковито Страйк не міг, то впорядкувати проблему Аномії — цілком. Тож він взяв телефон і вже вкотре спробував зареєструватися у «Грі Дрека», але, як і раніше, Серцик зустрів його порухом плечей і порадив спробувати пізніше.