– Можна по пиці отримати, але можна ж і купити! – пробурмотів Кирило, прямуючи до Хрещатика.
Він знову обійшовся без візника і швидко крокував по темним вулицям пішки. До кондитерської дістався без пригод, штовхнув важкі двері і зайшов всередину.
В напівтемній залі погляд притягували білі мармурові полиці над прилавком, де рядами були викладені численні шкатулки, сердечка, скляні дзвоники, великі таці, на яких був і шоколад, і смажений мигдаль, і різноманітні фрукти. А за круглими мармуровими столиками поважна публіка пила каву, шоколад, розмовляла, читала газети та чекала на своє замовлення.
Холмогоров здивовано присвиснув. Не таким він думав побачити «притон», де можна знайти крадену коштовність.
– Однозначно – по пиці, – подумав Кирило.
До нього підскочив офіціант.
– Панич бажає кави, шоколаду? Чи може – партію у більярд?
– Останнє, – кинув Кирило, розгледівши у глибині зали великий більярдний стіл. – І принесіть мені кави.
Судячи із здивованого погляду офіціанта, каву тут зазвичай пили лише за столиками, але Холмогоров вирішив, що не буде підстроюватися під моду сторічної давнини.
В більярд тут грали «на виліт». Кирило прилаштувався за столик поряд із гральним столом і поволі сьорбав каву, чекаючи на свою чергу. Нарешті, один з гравців, невдоволено фиркнувши, відрахував гроші своєму супротивнику, огрядному мужчині у білій сорочці і чорних штанях, в деяких місцях вже вимазаних крейдою.
– Прошу, – сказав той, широким жестом запрошуючи Кирила до гри.
Холмогоров піднявся, скинув піджак і мовчки зайняв місце за столом.
– Почнемо?
Виграшна партія
– Ви мене геть розгромили, паничу! – вже третій супротивник відійшов від більярдного столу.
На столику, за яким Кирило пив каву перед початком гри, вже лежала чимала купа грошей. Туди ж він недбало кинув черговий виграш. Майже вся кондитерська згуртувалася біля більярду. Напої і наїдки офіціанти теж носили до ігрового столу.
– Нудно, – сказав Холмогоров, ні до кого конкретно не звертаючись. – Нудно грати на гроші. Я вже виграв майже всі купюри, яки були в кишенях у цій богом забутій кав'ярні!
Чоловіки навкруги більярдного столу незадоволено загомоніли, але чомусь ніхто не ризикував вступити в двобій з хвальком. Кирило насупився. Провокація не спрацювала, але ж він не прийшов сюди не гроші заробляти, а справу розкривати!
– Що ж, – зітхнув він, – вечір не задався. Або ж... – Кирило зробив паузу і зняв з руки електронний годинник, який потрапив сюди разом з ним із зовсім іншого часу, – може хтось з вас має яку-небудь цікаву річ, якусь... коштовність, на яку ми зіграємо? Я ставлю це! – годинник полетів в центр більярду.
В кав'ярні запанувала насторожена тиша.
«Невже пані Хана помилилися? А може й ні...»
До більярдного столу протиснувся товстий огрядний мужчина, лисий, як отой більярдний шар, які він, схоже, збирався «катати» з Холмогоровим.
– Цікава штучка, – сказав товстун, схиляючись над кириловим годинником. – Звідки це?
– Штучка швейцарська, – недбало кинув той. – Привіз з останньої подорожі.
– Хм... Я бачив сучасні годинники, але цей... – гравець продовжував з цікавістю розглядати розробку наступного століття. – То де, кажете, ви його купили, паничу?
– Я не казав, – різко відповів Кирило. Товстун йому не подобався. – Маєте, на що грати?
– Може й маю...
– Покажете?
Товстун, хитро посміхнувшись, поплескав себе по нагрудній кишені жилету.
– Ви ж азартний, хлопче! Не бажаєте зіграти «в темну»?
«Тільки цього мені не вистачало», – незадоволено подумав Холмогоров і відкрив було рота, щоб відшити нахабного товстуна, але з подивом почув від себе зовсім інше:
– Чом би й ні?
«Хвалько», – з осудом прошепотів в його голові голос Сашка. – «Пацан!»
Кирило струснув кучерями, проганяючи з думок нестерпного Вартового.
– Тоді до гри, юначе! – просіяв товстун. – Такого годинника в моїй колекції ще не було. То де, кажете, ви його купили?
– Я не казав! – роздратовано повторив Холмогоров, взяв кий і точним різким рухом розбив піраміду шарів.
Столики в кондитерській Семадені спустіли. Всі відвідувачі кав'ярні скупчилися біля більярдного столу, де гра, тим часом, йшла із перемінним успіхом. Кирило і товстун обмінялися серією влучних ударів, і рахунок був рівний. На столі лишалося лише декілька шарів.