– Що ви від мене хочете? Забрати назад цю дурницю? – Холмогоров жбурнув у Городецького орден Святого Станіслава, але той з усмішкою перекинув його назад до Кирила.
– Це підробка, хлопчику. Залиште її собі на згадку. Мені потрібна від вас лише інформація.
– Що саме?
– Не так вже й багато, – гість недобре посміхнувся. – Хто ви, звідки звалилися на нашу голову, хто з наших людей з вами співпрацює і... таке інше.
– Вам – це кому? – обережно перепитав Кирило.
– Не клейте дурня! – різко сказав товстун. – Зробимо так: ви подумаєте до ранку. Ось моя візитка, – на стіл вклався квадратик щільного картону. – Ваш друг проведе цю ніч у нас. Завтра з ранку ви прийдете до мене і все детально розкажете. Домовилися? – з цими словами Артемій Михайлович лагідно посміхнувся і підвівся з крісла. – Радий був вас бачити, пане Холмогоров. До ранку.
Двері за ним зачинилися, а приголомшений Кирило залишився сидіти у кріслі.
Від першої особи
Це я в усьому винен! Навіщо я залишив його одного?! Ідіот! Можна ж було додуматися, що в цьому часі Сашко зовсім безпорадний. І що мені робити тепер? Чого хоче від мене цей... Артемій Михайлович? Чому він вирішив...
Стоп!
Я рішуче піднявся з крісла, струснув головою, ніби таким чином міг витрусити із своєї дурної макітри паніку, що накрила мене, як тільки я зрозумів, що Сашка немає вдома.
Якого біса цей дурень поперся гуляти?! Якого біса я з ним посварився?
– Так ти ради цьому не даси, Кирило.
Я ледь не підстрибнув на місці та рвучко озирнувся. В дверях стояла пані Хана, сумно дивлячись на мене.
– Кому ти примудрився перетнути дорогу лише за один день, хлопче? – спитала вона.
– Мабуть, багато кому, – буркнув я, нервово міряючи кроками кімнату. – І так, ви праві, це трапилося лише за один день. Я ж тільки розслідував крадіжку, чого ж такий переполох і... – я різко зупинився. – Чи може це через Посередника?
Домогосподарка зробила крок назад, але я підскочив до неї, вхопив за руку і дещо грубо примусив зайти до кімнати.
– Розкажіть мені все, пані Хана! Ви знаєте, в чому тут причина?!
– Чого ти від мене хочеш, шалений хлопчисько?!
Між тим, я б не сказав, що вона здивувалася, чи злякалася мого натиску, тому натиснув ще сильніше:
– Яким чином у цій халепі замішаний ваш приятель Посередник?! Не заперечуйте, я знаю, що він ваш давній приятель.
– От нічого від тебе не приховаєш, детективе, – пані Хана всміхнулася. – Але, запевняю тебе, за цю халепу ти маєш дякувати лише своєму невгамовному характеру і... власній ефективності.
– Власній, даруйте, що? – приголомшено перепитав я.
– Ти вправний, – пояснила вона. – За день розкрив справу, з якою поліція вовтузилися майже тиждень, але так нічого й не дійшла. Навів шереху на вокзалі між тамтешніх мазуриків, як я чула... І до купи – ввечері вийшов на реальних скупників краденого.
– А чи не забагато ви знаєте, як для домогосподарки? – примружився я.
Вона всміхнулася:
– Мій... давній приятель Посередник просив наглянути за тобою.
– Он як! – І що ви порадите мені зараз,пані Хана?
– Пораджу діяти швидко і... оригінально, – підморгнула вона мені і швидко вийшла з кімнати.
Я знов упав в крісло. Паніка кудись поділася, і я знову посилено заходився думати. Вхопив газету, яку Сашко читав зранку, щоб зайняти чимось руки, і мій погляд впав на дату. Тридцять перше березня.
Хм... Здається в мене є план! Так, він геть божевільний, але при цьому – цілком логічний. Я ж логічний хлопець, так? Принаймні, всі навкруги, крім Сашка, вважають саме так.
А ще цей план потребує такої швидкості, яку навряд чи можна забезпечити в цьому сторіччі, де навіть такої простої речі, як інтернет, ще не вигадали. Тож, я потребую помічників.
– Міссіс Хадс... Тобто, пані Хано! – голосно гукнув я.
– Чого тобі, Шерл... Кирило, – не залишилася в боргу домогосподарка, знов миттю виникаючи в дверях.
– Мені потрібно дати об'яву в газету, яку читають геть усі городяни, – вона кивнула. – І ця об'ява повинна вийти завтра у ранковому випуску.
– А от це вже складніше!
– Я знаю, знаю, що тут складно із зовсім простими речами! – відмахнувся я. – Але ж це питання життя і смерті для мого друга. Хіба ж за ним Посередник не просив вас наглянути?
– Ти кажеш дивні речі, Кирило, але я спробую тобі допомоги, – пані Хана присіла в крісло навпроти мене. – На твоє щастя, попередній орендар квартири на першому поверсі – тепер головний редактор «Відомостей». Пиши свою об'яву.