– Йди-йди, отримай на горіхи, – пробурмотіла пані Хана, коли Посередник піднявся на другий поверх. – Та який з тебе чорт, товстий ти хитрун! Що я, чортів в своєму довгому житті не бачила, чи що...
В кріслі посеред кімнати, схрестивши руки на грудях, сидів Сашко.
– Я чекав на вас, Посереднику, – зронив він, коли той з'явився на порозі.
– Та невже! – промуркотів Посередник, обережно ступаючи по підлозі, так, щоб ні одна дощечка не скрипнула. – А Пані Хана впевнена, що ви обоє ще спите.
– Якщо ви прийшли за ним, – Сашко підвівся і випростався у весь свій невеликий зріст, – то вам доведеться пройти крізь мене. І це не метафора.
– Та невже! – повторив Посередник, наближаючись, – ти ба, яка зворушлива і віддана дружба.
Тепер вони стояли один навпроти одного, схрестивши погляди.
– Де Кирило? – різко спитав Посередник. – Маю розмову до нього, а не до вас, пане Вартовий.
– Він спить. Вчора ввечері у нас була... важка розмова.
– З приводу? – здійняв брови Посередник. – Він дуже завзято вас рятував, на ваш погляд?
– Це не ваша справа, – вигукнув Сашко, стискаючи кулаки. – Залиште вже нас у спокої!
– До вас у мене ніяких питань немає, – глузливо відповів товстун. – А от пан Холмогоров так нічого і не відповів з приводу моєї пропозиції до нього.
– До нас, – пролунало від дверей спальні.
Обидва сперечальники озирнулися.
В дверях спальні стояв заспаний Кирило у м'ятій сорочці і штанях. Скуйовджений, неначе зимовий горобець, але дуже рішучий.
– Я змінюю правила, Посереднику, – сказав він хрипким спросоння голосом. – Пропозицію, відтепер, ви маєте робити нам обом, а не лише мені. Або, – він мотнув головою, – негайно відпустіть нас додому. Зрештою, у нас була угода. І ми виконали свою частину.
– Ви що, справді думаєте, що це я вас тут тримаю?! – щиро здивувався Посередник. – Я, а не ваша незмога прийняти рішення, Кирило, і ваша допитливість, Олександре? Ні, серйозно?! – від обурення у нього мало що окуляри на лоба не полізли.
Хлопці нерішуче перезирнулися.
– Власне... – почав було Сашко, але Посередник перервав його нетерплячим помахом руки.
– Не важливо. Що ж, – він неспішно опустився в крісло, іронічно дивлячись на друзів. – Радий, що ви хоча б визначилися із своїм Ватсоном, пане Холмс.
Кирило закотив очі.
– Знов ви за своє, Посереднику. Мене звуть Кирило. Кирило Холмогоров, до ваших послуг!
– Дякую, що нагадали, пане Холмс, але я не страждаю на склероз.
– Я б так не сказав, – процідив Сашко.
– Отже, – Посередник проігнорував його, – це остаточне рішення?
– Так, – швидко сказав Сашко.
– Кирило? – той мовчав, ніби не чуючи, що до нього звертаються, і Посередник спробував по-іншому: – Шерлок?
– Що? – скинувся Холмогоров. – Він кинув винуватий погляд на Сашка, – Так, остаточне, – зітхнувши, підтвердив він.
– Що ж, хай буде по вашому, – Посередник підвівся з крісла, і кімнату почав поволі окутувати сірий туман десь і колись. – Я більш не потурбую вас... Якщо, звичайно, ви самі мене не покличете.
– Ось це вже ні, – хмикнув Сашко, кладучи руку на плече Кирила. – Прощавайте, Посереднику.
– До побачення, хлопці, – всміхнувся той. – Не нудьгуйте там без мене у вашому буденному справжньому житті.
– Не дочекаєтесь, – люто вигукнув Сашко в порожнечу, бо Посередника вже не було, а був похмурий дощовий вечір на Андріївському Узвозі. Горіли ліхтарі, і їздили машини.
Кирило як закляк, все ще дивлячись перед собою незрячими очима. Сашко зітхнув і відпустив руку, якою міцно стискав плече друга, ніби боючись, що той залишиться там, де пригоди, і де він був блискучим детективом, а не звичайним хлопчиськом. І залишить його на самоті.
– Ходімо, – сказав він. – Ходімо нарешті додому, пацан.
КРОК ТРЕТІЙ. САМОСТІЙНИЙ. Бісова Тачка
Приходь, якщо зручно.
«Приходь, якщо зручно», – набравши це повідомлення у «телеграм», Сашко декілька секунд вагався, але все ж натиснув кнопку «Відправити», а потім пішов до холу військового шпиталю на вулиці Госпітальній, де був розташований автомат з кавою.
За скляними дверима, ховаючись від мілкого дощику під дашком будівлі, влаштували перекур його колеги. Червень в цьому році видався холодним і дощовим. Сашко не палив. Тому він пив каву у затишному холі, роздумуючи, чи слід продублювати повідомлення у «вайбер», а може, навіть, і в «смс».
Кирило, напевне, ще спить, незважаючи на те, що час наближається до опівдня. Пацан знову заявився під ранок, мабуть, швендяв десь у тих своїх таємничих справах. Сашко скривився. З того моменту, як вони позбулися клятого Посередника і оговталися на Андріївському Узвозі, холмогорівський спосіб життя йому геть не подобався, щоб не сказати – дратував.