– А то що? – задерикувато спитав він нахабу. – Ви хто взагалі такий?
– Частина тої сили, що вічно хоче зла і вічно ж спричиняє благо, – посміхнувся нахаба.
– Ви знущаєтесь?!
– Ну що ви, професоре! – нахаба широко розвів пухкі рученята. – Я кажу вам чисту правду, Вілен Макарович.
– Звідки ви мене знаєте?!
– От тепер вам дійсно страшно, – констатував нахаба так, ніби був непричетний до його страху. – І це добре. Насправді, добре! Може тепер ви заберетеся геть?! – закінчив він із ледь прихованою люттю.
Перехід від спокою до люті був таким несподіваним, що Вілен Макарович відступив на крок. Нахаба насправді починав його лякати
– Де хлопець? – раптово захриплим голосом спитав він.
– Забудьте про хлопця! Ви його більше ніколи в житті не побачите! І про мене забудьте, до речі. А також про все, що тут сьогодні відбулося.
– Та хто ви такий?!
– Не повторюйтесь, професор! Я вже дав відповідь на це питання. А от я вимушений повторитися: ви взагалі розумієте значення слів «Не ваша справа»?
– Цей хлопець – мій студент.
– Помітно. Він такий же впертий, як і ви. І з таким же кепським характером.
– Я бачив, як він помер!
– Ні чорта ви не бачили!
– А може, навпроти, – примружився професор. – Саме чорта я зараз перед собою і бачу?
– Ну все, ви мене викрили! – противно розсміявся нахаба. – Почнете читати «Отче наш»?
– Я зараз вам пику начищу! – не дуже впевнено пообіцяв Вілен Макарович.
– Ой, злякали! – закотив очі нахаба. – Що ж мені з вами робити, настирний ви професор?
– Може, поділитися інформацією?
Нахаба тяжко зітхнув:
– Ну навіщо це вам?
– Ну, заспокойте мене, скажіть, що тут проводиться спец.операція чи випробування нової психотропної зброї... Я не можу так це полишити, розумієте? На моїх очах помер студент, аж через мить труп зникає, а замість нього – вигулькуєте ви, немов той самий чорт із табакерки!
Нахаба зітхнув ще тяжче:
– Я ніколи не брешу, – невідомо навіщо повідомив він.
– Всі брешуть.
– Тільки не я. Тому і не можу заспокоїти вас, професор, і надати будь-яку пристойну версію. Ні, це не спец.операція, і не випробовування нової зброї. Це просто... – він покрутив пальцями в повітрі. – Одним словом, забудьте!
– А хлопець...
– Я вже казав, ви ніколи більше його не побачите!
Несподівано Вілену Макаровичу дуже закортіло повірити цьому невідомому нахабі.
– Ви обіцяєте?
– Так.
– Скажіть хоч, як вас звуть!
– Посередник.
– Це ім'я, чи прізвисько?
– А вам яка різниця?! – знову обурився той. – Ну ви й зануда, професор! Як вас тільки студенти терплять!
– Ніяк, – пробурмотів професор, розвертаючись, щоб йти геть. – Ніяк не терплять! Сподіваюсь, ви справді не брешете, Посереднику.
Але Посередник все ж таки збрехав.
Хлопчик тригер
Що відбулося щось невиправне, він дізнався, коли приймав екзамен у другого курсу. Ці бовдури, як завжди, нічого не знали, і як завжди, списували.
Але якщо раніше вони хоча б готували «шпори», і за рахунок цього вчили хоч щось, то сучасне покоління студентів призвичаїлося списувати прямо з «гуглу» із своїх смартфонів. І це неймовірно дратувало професора.
– Досить! – він різко зупинився біля особливо нахабного студента. – Досить витріщатися в телефон! Йдіть і відповідайте на білет.
– Я ще не готовий! – заперечив той.
– А я думаю, що готовий!
Хлопець невдоволено піднявся з міста і пішов до кафедри.
– Що у вас в білеті?
– Початок двадцятого сторіччя в Києві. Життя, реформи та вбивство Столипіна.
– Починайте.
Він не дуже уважно слухав, що там плів той студент, бо вже вирішив, що вліпить йому «пару». Просто – за нахабство. Але остання фраза висмикнула його з роздратованого напівслухання.
– Що, що?! Повтори!
– Після невдалого замаху в київському оперному театрі, на третій день прем'єр міністр Російської імперії Петро Столипін помер у лікарні, – студент з подивом дивився на обуреного професора.
Той відчув, що в нього почало сіпатися око. Ну от навіщо цим бовдурам «Гугл», коли вони навіть користуватися їм нормально не вміють!
– Столипіна було вбито в театрі, і помер він на місці! Готуйтеся до перездачі, молодий чоловіче!
Але студент чомусь не вгамувався.
– Вибачте, професоре, але Столипін помер не в театрі.
Вілен Макарович завмер від такого нахабства.
– Ви ще будете зі мною сперечатися?!
– Але це точно!
– Точно що?! Де це ви взяли взагалі?