Кирило мовчки хмикнув, уважно стежачи за дорогою.
– Агов, пацан! Я тебе питаю! Ти що вирішив стати третьою жертвою того маніяка? Вишуканий метод самогубства, нічого не скажеш!
– А що пропонуєш ти?
– Хочеш ловити «на живця»? Одного разу ти вже спробував. Пам'ятаєш, чим це закінчилося?
– От зараз ти просто конче нагадуєш мою матусю!
– Бовдур! Щоб без мене нікуди ані ногою! Будемо таксувати разом. Ясно?
– Ясно.
Полювання на маніяка
– Скільки ми ще будемо тут сидіти?! – Сашко нервово крутнувся на сидінні, але Кирило лише насунув нижче на носа кепку і лишився непорушним.
– Хто тобі взагалі сказав, що таксисти носять кепки?! – обурився такою неувагою Вартовий.
Цього разу він заслужив на іронічний погляд.
– Фільтровник! – не вгамовувався Сашко.
– Ти диви! – не витримав Кирило. – Бачу, ти добре підготувався до полювання!
– Таксистів, що чекають на клієнта, стоячи на одному місті, в Києві споконвіку називають фільтровниками.
– Ну, про споконвіку ти загнув!
– Нічого я не загнув! Ми стирчимо тут з середи...
– З вівторка...
– З вівторка?! О господи! А сьогодні вже четвер. До тебе в бісову тачку ще не сів жодний пасажир, жодний! І знаєш чому? Бо нормальні люди в двадцять першому сторіччі користуються «Убером», на крайній випадок – «Уклоном».
– Вартовий, не нуди! – спалахнув Кирило. – Сходи краще за кавою! Я не просив тебе стирчати тут зі мною вечорами. Сам впораюсь.
– Ага, впораєшся ти, а як же! – Сашко виліз із машини і пішов до найближчого кіоску з кавою. – Від тебе відвернись на хвилинку, а ти вже по операх і баштах стрибаєш...
– Ну нуди! – повторив Кирило йому вслід.
Ну справді! Він же не просив про допомогу. Таксувати він міг і сам. Хоча таксувати – це занадто сильно сказано. Вони паркувалися з самого низу Андріївського Узвозу, де вечорами Ромчик полюбляв чекати на пізніх клієнтів, що виходили з театру «Колесо» і були не проти взяти таксі. Та, чи то спектаклі в ці дні збирали мало глядачів, чи то Холмогорову так не щастило, але за три дні вечірнього чергування клієнтів у них з Сашком так і не з'явилося.
– Тримай! – Сашко плюхнувся на сидіння, простягаючи другові стаканчик з кавою. – Слухай, ти звичайно детектив, і все таке... Але ти впевнений, що наш маніяк такий весь дурний, що клюне на тебе гарного у цій гарній тачці?
– Не впевнений, – визнав Кирило. – Але на нас клюнув дехто інший.
– Хто?
Кирило мовчки кивнув за вікно, де до машини підходили два міцних кремезних хлопця.
– Ага! – хижо посміхнувся Сашко. – Конкуренти підтягнулися? Зараз я з ними поговорю!
– Тільки без членоушкодження, – попросив Кирило. – Нам тут ще працювати.
Але нудьгуючий Сашко вже нічого не чув і радо вистрибнув з машини назустріч пригодам. Кирило посміхнувся і щільніше прикрив вікно. За друга він не хвилювався, а проблеми хлопців його не обходило.
Як він і думав, до бійки справа не дійшла. Сашко вмів розмовляти з ким завгодно, та і армійський досвід дозволив йому швидко вгамувати таксистів. Через п'ять хвилин він знову всівся в машину.
– Нормальні хлопці, Ромчику передавали привіт.
– Розповіли щось цікаве?
– Ні. Нажаль, вони нічого не знають.
– Хто б сумнівався!
– Ти тому навіть не виліз з ними поговорити?
– Цілком поклався на тебе.
– От бачиш! Я можу не тільки каву носити.
– Не впевнений!
Сашко оторопів:
– Що ти сказав?
Кирило неспішно повернувся до нього:
– Йшов би ти додому, Вартовий! Скажу тобі чесно, за ці три дні ти мені неабияк набрид. Тільки й робиш, що ниєш! Здається, у тебе сьогодні нічне чергування в шпиталі, от і йди собі на роботу!
– Знаєш... – після паузи сказав Сашко. – Це занадто навіть для тебе. Якщо я тобі зараз не потрібен, то так і скажи!
– От і кажу! – відрубав Кирило.
Сашко мовчки вийшов з машини, щосили гепнувши дверима.
Дівчина
Кирило дочекався, поки Сашко зникне за рогом, потім неспішно завівся, включив фари і підкотився на п'ятдесят метрів вперед, до високої, загорнутої в темний плащ, постаті, що вже декілька хвилин непорушно стояла на тротуарі.
– Дівчино, дозвольте запропонувати вам таксі!
Праві дверцята відчинилися, і на переднє сидіння всілася молода дівчина з довгим темним волоссям і зухвалими зеленими очима.
– Ви завжди нав'язуєте свої послуги клієнтам?
– Не всім, – багатозначно сказав Кирило. – Лише дуже красивим.
Вона засміялася.
– Не думайте, що я не помітила вас ще вчора.