– Ще позавчора!
– То ви дійсно стежите за мною?
Кирило глибоко зітхнув, всім своїм виглядом удаючи каяття, і дівчина знову засміялася:
– Віталіна!
– Кирило. Куди тебе відвезти, Віталіно?
– На вулицю Ахматової.
– Далеченько!
– Не бійся, грошима не ображу.
– Я і не боюся. Але от зараз було дійсно образливо!
Вони розсміялися обидва, і Кирило подумав – як жаль, що підозра у двох жорстоких вбивствах впала на таку гарну дівчину. Але факти є факти! «Бісова тачка» привернула її увагу в перший же день, коли з'явилася на своєму звичайному місці таксування.
Він помітив цю увагу, а Сашко – ні. Тому, коли сьогодні дівчина знову зупинилися, розглядаючи машину, Сашка довелося позбутися в найкоротший, і на жаль, найгрубіший, спосіб – образити його. І тепер він просто зобов'язаний сподобатися їй, щоб прояснити ситуацію до кінця.
– Тобі подобається машина? – невимушено спитав Кирило.
– О так! – захоплено відповіла Віталіна. – Вона нагадує мені оту, знаєш... З фільму...
– «Таксі»?
– О, так, «Таксі»!
– Ну, так це ж таксі!
«О господи, що я верзу!»
Кирило знову розтягнув губи у посмішці, але Віталіна начебто не помітила його ніяковості.
– Тут зверни праворуч.
– Дякую, у мене навігатор.
– Можна я все ж таки покерую?
– А ти любиш керувати, Віталіно?
– Тільки симпатичними хлопцями.
– О! Дякую!
– Прошу!
Вона фліртувала легко, невимушено, і Кирило губився в здогадах – чи це тому, що вона дівчина, а з дівчинами, чесно кажучи, досвід у нього був невеликий, чи тому, що він їй дійсно цікавий. Цікавий – як хто?! Як просто симпатичний хлопець, що до неї відверто залицяється, чи як водій машини, до якої в неї є певні претензії. Справа набула цікавого повороту, якому Холмогоров був не радий.
– Ми приїхали! – Кирило загальмував біля вказаної адреси і поклав руку на долоню дівчини. – Може, вип'єш зі мною кави?
– Можу, але... не сьогодні.
«Дивно! Так відверто фліртувала зі мною всю дорогу. А тепер – не сьогодні. Чому?»
– А коли? Завтра?
– А ти хочеш завтра?
– Я хочу сьогодні!
Віталіна розсміялася:
– Який ти палкий... таксист!
– Я студент. Таксі – то додатковий заробіток.
– Справді? – дівчина глянула на Кирила проникними зеленими очима.
– Справді! – він не брехав. Майже. – То я заїду завтра по тебе?
– Куди?
– Ображаєш! На те ж місце, в той же час! Ти працюєш в театрі Колесо, думаю, що білетеркою. Але мрієш стати акторкою. Отже, закінчуєш о сьомій.
– Приголомшливо! – видихнула Віталіна. – Звідки ти знаєш?
«От чорт! Якщо вона буде захоплюватися мною замість того, щоб опиратися, мені буде набагато складніше працювати!»
– Я спостережливий, – відповів Кирило. – Ти мені сподобалась, і я не збираюсь цього приховувати.
Тут він аж зашарівся, знову не зрозумівши, чи це від душі, чи то він так втягнувся в гру. Віталіна стисла його руку на прощання і вистрибнула з машини.
– До завтра! – вигукнула вона перш, ніж зникнути в під'їзді.
Кирило послав їй повітряний поцілунок, завівся і неспішно поїхав у бік дому. Де його вже чекав розлючений Вартовий.
Мало тебе били!
– То це все через дівчину? – Сашко міряв кроками їх маленьку кухню. – Повірити не можу! Ти і дівчина? Серйозно?!
Кирило сумирно сидів за столом і невідривно дивився в чашку з чаєм.
– Ти не міг просто сказати, що я тобі заважаю залицятися?! Навіщо ти випхав мене з машини під надуманим приводом?!
– Ти не заважав мені залицятися.
– То якого ж дідька...
– Бо я не залицявся! – Кирило з гуркотом відсунув напівпорожню чашку, але залишки чаю все рівно виплеснулися на скатертину. – Вона підозрювана!
– Та ну... – тільки й вимовив Сашко. – Дівчина?!
– А що, дівчина не може буде вбивцею? – Кирило пильно дивився в очі другові.
– Ну, це якось...
– Якось – що?
– Якось це повна дурня, от що! – спалахнув Сашко. – Ти хочеш сказати, що дівчина вистежила спочатку першого власника «бісової тачки», підсипала йому талій в капці... Тобто, в салон машини, потім – виконала ту ж послідовність дій з Ромчиком, а тепер...
– А тепер третій день в один і той же час спостерігає за нами з одного й того ж місця, – закінчив Кирило. – Що, по-твоєму, я мав робити? Проігнорувати цей факт?
– Може, варто було мене ввести в курс справи? – Сашко нарешті сів за стіл навпроти друга. – Бодай в один з тих вечорів, що я стирчав з тобою в «бісовій тачці», поки ти, так би мовити, «таксував».