– Навіщо? Щоб ти розволався на весь Узвіз: «Та ти що?! То ж дівчина!» – Кирило іронічно дивився на друга. – Ну, все те, що ти говориш зараз протягом вже, – він демонстративно глянув на годинник, – п'ятнадцяти хвилин?
– Гівнюк! – придушено буркнув Сашко.
– Ще аргументи?
– Мало тебе били!
– Відмінна дедукція!
– Я можу це виправити!
– Тоді я покличу Посередника!
– Це вже шантаж! – Сашко знову підскочив і нерішуче спитав: – Думаєш, він допоміг би у справі? Ну, ти ж його улюбленець, так би мовити...
Кирило натягнуто розсміявся.
– Небагато ж тобі треба, щоб відмовитися від своїх слів!
– На кшталт? – образився Сашко.
– На кшталт «Облиште нас у спокої!» – передражнив Кирило. – Не переймайся! Я знайду вбивцю сам! І допомога мені не потрібна! Не від кого!
Він підвівся із-за столу і вийшов з кухні, міцно грюкнувши дверима. Це був єдиний прояв роздратування, який він собі дозволив.
Сашко зітхнув і поплентався слідом, гадаючи, як так вийшло, що з машини без всяких пояснень виштовхали його, додому пішки, бо залишив тут гаманець, йшов він, а винний в усьому – знову ж таки він!
Кирило сидів з ногами на дивані й знову дивився телевізор. Сашко рішуче відібрав пульт.
– Які наші наступні дії? – спитав він, сподіваючись перемкнути приятеля на конструктив.
– Завтра в мене побачення з нею... з Віталіною, – неохоче відповів той. – Я запросив її на каву, і спробуй-но тільки...
– Я – могила! – завірив його Сашко. – Все зрозумів. Це не побачення, це виключно заради справи! І вона тобі зовсім не сподобалася.
Кирило кинув на нього погляд, сповнений підозри, але все ж таки замилувався і продовжив:
– Мабуть, буде доречним тобі теж прийти в ту ж кав'ярню й сісти... припустимо, за сусідній столик. Щоб ти не казав потім, що я все розслідую без тебе! – швидко додав він.
Сашко подумав, що от як раз на побачення, а що це – саме побачення, він наразі не сумнівався, Кирило міг би сходити й сам! Але ж це Холмогоров! В нього все, не як у людей.
– Думаєш, я почую щось таке, чого не почуєш ти?
– Думаю, в кав'ярні вона однозначно розслабиться й бовкне щось зайве.
Побачення
Сашко прийшов у кав'ярню на Узвозі заздалегідь. А Кирило, як галантний кавалер, поїхав зустрічати дівчину на машині. Але Сашко навіть уявити не міг, наскільки його друг може бути галантним. До сих пір він не мав змоги спостерігати, як Кирило спілкується з дівчинами. Може тому, що на його пам'яті Кирило з дівчинами не зустрічався.
Кирило допоміг Віталіні зняти верхній одяг, Кирило відсунув для неї стілець, Кирило, нарешті, подарував їй квіти! Чорт, це точно – Кирило Холмогоров?! Або Посередник все ж таки викрав його друга і замість нього підсунув ганебну підробку?!
«Якщо все це – заради справи, то я приголомшений!» – відправив Сашко повідомлення в «телеграм». Кирило скоса глянув на телефон, але навіть не взяв його в руки.
«Зразу видно, що вона тобі геть не подобається!»
Цього разу Сашко удостоївся лютого погляду і вирішив поки що Холмогорова не дражнити. Але той все ж не витримав, і на телефон Сашка прийшла зухвала відповідь:
«Якщо я щось роблю, то роблю це бездоганно!»
Після цього задоволений Кирило нахабно повернувся до друга спиною і цілком зосередився на побаченні.
В цій кав'ярні обидва вони бували часто, тож добре знали, за який столик хто повинен сісти, щоб Сашко добре міг чути розмову Кирила з Віталіною. Не треба говорити, що столики ці були заброньовані заздалегідь.
– Я люблю Поділ, – розповідала про себе дівчина. – Люблю гуляти Узвозом і Володимирською Гіркою. Я ж виросла тут, неподалік.
– Вчора я відвіз тебе на Харківський масив.
– Ми з мамою переїхали туди лише три роки тому. А до того жили тут, на Подолі, в старому будинку разом з її братом, моїм дядьком. Він лишився, а ми поїхали... Ну що я все про себе? Розкажи що-небудь і ти, Кирило.
– Та нема чого розповідати! Вчуся на останньому курсі в університеті, підробляю в таксі...
– Це твоя машина? Фанатієш з фільмів Бессона?
– Чому фанатію? Що, не можна просто так тюнінгувати автівку? – гонорова натура Кирила не виносила навіть натяку на плагіат. Навіть, якщо він був не його. Навіть, якщо він не мав жодного відношення до цієї машини.
Віталіна відкинулася назад, трохи шокована таким натиском.
– Я ж просто спитала!
– То машина друга, – буркнув Кирило. – Я її... орендував. Тимчасово.
– Дивно... – Віталіна роздумливо покрутила в руках чашку з кавою. – Буду відверта з тобою, машина привернула мою увагу раніше, ніж ти...