І лише Віталіна, здається, зовсім не помічала напруги, що аж бриніла між двома чоловіками.
– Як тобі пиріг, Кирило?
– Дуже смачно. Сама пекла? – машинально відповів той.
– Так.
– Моя племінниця – гарна кулінарка! – гордовито сказав Вілен Макарович і, здається, вирішив перейти в атаку першим.
– То ж, дуже похвально, що ви цікавитеся не тільки майбутньою власною професією, але й історією власного міста, юначе! Це значно розширює кругозір молодої людини, і свідчить про неабиякий інтелект! Знаєте, мені дуже болить, що сучасні студенти іноді не знають найвідоміших фактів! От наприклад, на останньому екзамені другокурсник не зміг мені відповісти на питання, як загинув Петро Столипін, уявляєте?! – професор замовк і очікувально подивився на Кирила.
«Попав!» – подумав Холмогоров. Адже він знав аж два варіанти, як саме загинув Столипін. І який з них буде зарахований, як вірний?
– Його вбив якийсь терорист, – почав викручуватися Кирило. – Його звали... Дмитро Багров його звали!
– Так, його звали Дмитро Багров, – м'яко підтвердив професор, – але як саме це відбулося?
– Дядьку, та що ти вчепився в того Столипіна? – обурилися Віталіна. – Можна хоч раз говорити про щось сучасне, а не про вбивства сторічної давнини?!
– Я хочу переконатися, що Кирило – дійсно гідний і розумний парубок. Кінець кінцем, ти збираєшся з ним зустрічатися!
Від доброго дядечка не лишилося й сліду. Вілен Макарович вчепився в Холмогорова, наче голодний кліщ.
«Він знає, – раптово зрозумів Кирило. – Він якимось чином знає про мої пригоди в минулому. Це він – той самий маніяк, наразі це стало мені зрозуміло. Віталіна ні в чому не винна, хіба що в тому, що родичка маніяка. Хоч тут мені повезло. Але де ж я так проколовся?! Чи може, професор якось пов'язаний з Посередником? Ну, круглий покидьку, як побачу, голову відкручу! Йому, ти бачиш, історія нелінійна, а мені тут з наслідками у вигляді масових отруєнь розбиратися! Не можеш тримати язика на припоні, то не берись до таких справ!»
– Як саме це сталося? – повільно повторив Кирило, дивлячись прямо в очі професору. – Багров застрелив прем'єра в Оперному Театрі, прямо на спектаклі. Той помер на місці.
«От так! Тепер він знає, що я знаю. Знаю попередній варіант цієї історії. Який був реальністю до того, як в неї втрутився я. Може тепер я зрозумію твій мотив, оскаженілий ти маніяк?!»
– Краще б ти мовчав, Кирило! – Віталіна жартівливо вдарила його по руці. – Тепер дядько мені всі вуха продзижчіть, що ти неук і мене негідний.
– Сумно, – зітхнув Вілен Макарович, пильно дивлячись на Холмогорова, – що сучасна молодь така необізнана. – Кирило винувато розвів руками. – Йдіть вже, гуляйте! Віталіно, розповіси своєму неуку, як все було насправді!
– Добре, дядечку, розповім!
Я помилився
– Куди підемо? – спитала Віталіна, коли вони вийшли з під'їзду.
Червневий вечір оповив молодих людей теплими сутінками. Кирило гарячково вхопив дівчину за руку і потяг подалі від будинку і від пришелепкуватого професора.
– Що з тобою, Кирило? – здивувалася дівчина.
«Сказати їй? Але що?! Твій дядько – маніяк, який полює на водіїв моєї машини? І хто після цього буде пришелепкуватий?»
Несподівано для себе самого, він пригорнув дівчину до себе й жадібно поцілував в губи.
– Не тут, божевільний! – вона вперлась руками в його груди, але Кирило не зрозумів, відштовхує його Віталіна, чи навпаки, хоче притягнути ближче. Але він взагалі був не дуже обізнаний в таких речах.
– Я відвезу тебе до дому! – він зазирнув в зелені очі і побачив там те, що очікував: неабиякий подив.
– Я... я думала, ми погуляємо трішки, а потім збиралася залишитися в дядечка.
– Ні! – вирвалося в нього.
– Що – ні?
– Ні – не погуляємо, і ні – не залишися. Я не дозволю!
– Не погуляємо?! – як і лічило дівчині, Віталіна звернула увагу тільки на те, що її цікавило найбільше.
– Вибач мені! – з гіркотою відповів Кирило, – але зараз мені потрібно побути наодинці. Це ніяк не пов'язано з тобою! – швидко додав він, побачивши, яка образа забриніла в її очах. – Просто мені потрібно подумати! Багато – думати! – майже з відчаєм повторив він.
Кирило не розумів, що він відчуває до цієї дівчини, але менш за все він хотів робити їй боляче.
«Здається, мене зараз розірве між обов'язком та бажанням. Так не повинно бути. Потрібно терміново відправити її додому!»