— Ну, тоді гаразд. Тепер ідіть, знайдіть ноші й принесіть їх сюди. Якщо їх не знайдеться там, де ті «Послуги аеропорту», пошукайте ще десь. Якщо ви нічого не знайдете протягом п’ятнадцяти хвилин — ні, призначимо десять, — просто повертайтесь сюди і понесемо її так.
— Цього не можна робити! — стиха скрикнула Лорел. — Якщо почнеться внутрішня кровотеча…
Нік скинув знизу на неї очима:
— Там уже є внутрішня кровотеча. А десять хвилин, я гадаю, це максимальний час, який ми можемо приділити цій справі.
Лорел розтулила було рота, щоб відповісти, заперечити, але її зупинив хрипкий шепіт Дайни:
— Він правий.
Дон засунув лезо ножа собі за пояс.
— Ходімо, синку, — сказав він.
Вони перетнули залу разом і вирушили вниз по ескалатору на перший поверх. Дорогою Алберт намотав кінець зарядженої скатертини собі на руку.
Нік знову повернувся увагою до дівчинки на підлозі:
— Як ти почуваєшся, Дайно?
— Дуже боляче, — слабенько промовила Дайна.
— Так, звичайно, це так. І я боюся, від того, що я збираюся зробити, заболить набагато дужче, принаймні на кілька секунд. Але цей ніж у тебе в легенях, і його треба витягти. Ти ж це розумієш, правда?
— Так. — Її темні, незрячі очі дивилися на нього. — Страшно.
— Мені теж, Дайно. Мені теж. Але це необхідно зробити. Ти в грі?
— Так.
— Хороша дівчинка. — Нік нахилився й ласкаво поцілував її в щоку. — Така хороша, хоробра дівчинка. Це недовго, даю обіцянку. Я хочу, щоб ти лежала якомога сумирніше, Дайно, і намагалася не кашляти. Ти мене розумієш? Це дуже важливо. Намагайся не кашляти.
— Я намагатимуся.
— Може трапитися такий момент, коли ти відчуєш, що не можеш дихати. Може бути навіть таке відчуття, ніби ти здуваєшся, як проколена шина. Це лячне відчуття, серце моє, й відтак тобі може схотітися ворухнутися або скрикнути. Ти не повинна цього робити. І не повинна кашляти.
Дайна відповіла щось, чого ніхто не дібрав.
Нік глитнув, швидким порухом руки витер піт собі з лоба й обернувся до Лорел.
— Складіть дві з отих скатертин у квадратні тампони. Якомога товстіші. Станьте на коліна поруч зі мною. Якомога ближче. Воріку, зніміть з себе ремінь.
Руді вмент почав виконувати наказ.
Нік знову перевів очі на Лорел. Знову вона була вражена, і цього разу не без приємності, наснагою в його погляді.
— Я візьмуся за ручку ножа і потягну. Якщо він не пробив їй ребро — а судячи з позиції ножа, я так не думаю, — він мусить витягтися одним плавним рухом. У ту ж мить, як він вийде, я відсунуся, даючи вам вільний доступ до зони грудей дівчинки. Ви зразу ж кладете один тампон на рану й тиснете. Тиснете сильно. Не бійтеся зробити їй боляче чи передавити їй груди так, що вона не зможе дихати. У неї щонайменше одна перфорація легень, а я закладаюся, що там пара пробоїн. Саме вони нас мусять турбувати. Ви зрозуміли?
— Так.
— Коли накладете свій тампон, я її трохи підніму проти вашого тиску. Якщо ми побачимо кров у неї на спині, містер Ворік підсуне під неї другий тампон. І тоді, щоб обидва тампони трималися на свої місцях, ми обперезаємо їх ременем містера Воріка. — Він поглянув вгору на Руді. — Коли я гукну, щоб подавали його, зразу подавайте. Не змушуйте мене просити вас двічі.
— Не буду.
— Вам достатньо добре видно, Ніку, щоб таке зробити? — спитала Лорел.
— Гадаю, так, — відповів Нік. — Сподіваюсь, що так. — Він знову подивився на Дайну. — Готова?
Дайна щось мурмотнула.
— Гаразд, — промовив Нік. Він зробив глибокий вдих, а потім випустив повітря. — Допоможи мені, Боже.
Він обвив своїми витонченими, довгими пальцями рукоять ножа, наче гравець, що стискає в руках бейсбольного кия. Потягнув. Дайна пронизливо закричала. Величезний згусток крові вивергнувся з її рота. Лорел стояла на колінах, напружено нахилившись вперед, і раптом їй в обличчя плеснуло кров’ю Дайни. Вона відсахнулась.
— Ні! — гаркнув на неї, не обертаючись, Нік. — Не сміти мені тут грати маніжну цяцю! Навіть не смійте!
Лорел знову нахилилась вперед, векаючи і здригаючись. Лезо — тьмяно блискотливий сріблястий трикутник у глибокому мороці — вийшло з грудей Дайни й замерехтіло перед ними. Груди сліпої дівчинки здійнялися й опали, почувся несьогосвітній, високий свист — це рана всмоктувала повітря.
— Нумо! — гаркнув Нік. — Натискайте! Якомога сильніше!
Лорел нахилилася вперед, лише на мить вона побачила, як кров рине з діри в грудях Дайни, і враз рану вже було накрито. Тампон зі скатерки під її долонями майже відразу став теплим і вологим.