— Тедді, стрибаймо, — сказав я.
— Нє, нєа, я дождусь і вистрибну з-під коліс. — Він подивився на мене. Його збільшені скельцями очі аж палали від радості. — Ухиляння від потяга, січеш? Що таке вантажівки порівняно зі сраним ухилянням від потяга!
— Пацан, ти псих. Хочеш, аби тебе розчавило?
— Це як пляжі в Нормандії! — прогорлав Тедді й вискочив на середину колії. А там став на шпалу й легко на ній балансував.
Від такої страшної широкомасштабної дурості я трохи припух і не зразу зорієнтувався — просто стояв і витріщався на нього. Та потім ухопив за барки, потягнув до насипу (хоч він борсався і галасливо протестував) і штовхнув униз. Сам стрибнув слідом за ним, але не встиг ще приземлитися, як Тедді врізав мені кулаком у живіт. Мені миттю забило дух, але я все-таки зумів вдарити його коліном у грудну клітку й перекинути на спину, поки він ще не встиг видряпатися назад. Задихаючись і незграбно розкинувши руки-ноги, я приземлився на насип, і вмить Тедді вхопив мене обома руками за шию. Ми клубком покотилися вниз по насипу, дряпалися й винагороджували один одного стусанами, а Крис і Верн здивовано витріщалися на нас, не знаючи, як реагувати.
— Ти малий сучий син! — верещав на мене Тедді. — Падло! Не смій кидатися на мене всім тілом! Я тебе вб’ю, гівно ти собаче!
До мене вже повернулася здатність дихати, і я зіп’явся на рівні. Тедді мчав просто на мене, і я широко розставив руки, щоб відбиватись од його ударів. Мені було наполовину смішно й наполовину страшно. Коли з Тедді ставався напад істерики, із ним краще було не зв’язуватися, бо в такому стані він міг і на здорованя кинутися, а після того як здоровань переламав би йому обидві руки, Тедді б усе одно не здався — поки в нього лишалися зуби, щоб кусатися.
— Тедді, коли ми побачимо те, до чого йдемо, ухиляйся собі від чого завгодно… — Бах! об плече — запущений із нестямного розмаху кулак пролетів повз мене. — …але доти нас ніхто не повинен бачити, ти… — Бах! у щоку, і після того ми могли по-справжньому побитися, якби Крис із Верном… — …засцянець тупий! — не схопили нас і не розвели.
Над нашими головами у хмарі дизельних вихлопів і важкого перестуку вагонів прогримів поїзд. Насипом покотилися кілька грудок шлаку, і суперечку було вичерпано… принаймні тоді, коли минулася тимчасова глухота й ми знову змогли чути самих себе.
То був короткий вантажний поїзд. І коли повз нас прокотив останній вагон (службовий), Тедді сказав:
— Я його вб’ю. Чи хоч губу розквашу. — Він сіпнувся, щоб вирватись від Криса, але той тільки міцніше його стиснув.
— Тедді, спокійно, — тихо мовив Крис. І повторював це, поки Тедді не перестав вириватися й не закляк на місці. Окуляри перехнябилися в нього на носі, дріт слухового апарата мляво теліпався на грудях, з’єднаний із батареєю, котру Тедді клав собі в кишеню джинсів.
Коли він знерухомів повністю, Крис обернувся до мене й спитав:
— Ґордоне, якого хріна ти з ним побився?
— Він хотів ухилитися від поїзда. А я подумав, що його помітить машиніст і доповість куди слід. Сюди пришлють копа.
— Ай, та він там шоколаду собі в кальсони наклав, — глузливо промовив Тедді. Але його голос більше не звучав сердито. Буря минулася.
— Правильно Ґорді зробив, — кивнув Верн. — Усе, мир.
— Мир, пацани, — погодився з ним Крис.
— А я що? Я нічого. — І я простягнув руку долонею догори. — Тедді, мир?
— Я міг від нього ухилитися, — уперто промовив він. — Ти ж знаєш це, Ґорді?
— Так, — погодився я, хоча від самої думки все схололо всередині. — Знаю.
— Окей. Тоді мир.
— Підтвердь, — наказав Крис і відпустив Тедді.
Той ляснув долонею по моїй, так сильно, що аж голками закололо, і перевернув руку. Я хльоснув по його долоні.
— Сране сцикло Лачанс, — підсумував Тедді.
— Нняяввв, — протягнув я.
— Ну все, пацани, — втрутився Верн. — Ходімо вже, га?
— Ходи куди хоч, але сюди не ходи, краще туди ходи, — урочисто промовив Крис, і Верн розвернувся до нього, наче з наміром стукнути.
11
До звалища ми допленталися десь близько першої тридцять, і Верн першим помчав униз насипом із криками «Десант — за борт!» Ми теж спустилися вниз великими стрибками й перестрибнули через цівку солонуватої води, що безживно сочилася з дренажної труби, яка стирчала з гори шлаку. А за цим заболоченим клаптиком землі вже починалася піщана пустеля сміттєзвалища.