— Ні, не знаєш, — сказав Крис.
— От мале гівно! — вигукнув Очисько. — Ти в мене за це на розтяжці лежатимеш.
— У сраку мене поцілуєш, — відповів йому Крис.
Щось нерозбірливо гаркнувши від люті, Очисько рвонув уперед, і Крис випустив кулю у воду за десять футів перед ним. Порснув фонтан бризок. Очисько вилаявся й відскочив назад.
— Гаразд. І що тепер? — спитав Ейс.
— А тепер ви сядете у свої тачки й помчите на них у Касл-Рок. А що буде далі, то вже мене не гребе. Але він вам не дістанеться. — Носаком намоклого кеда він легко, мало не поштиво торкнувся Рея Бравера. — Січете?
— Зате нам дістанешся ти, — пообіцяв Ейс. На його обличчя повернулася усмішка. — Ти ж у курсі, га? Ще й як дістанешся. Ми тебе покалічим. У лікарню, блять, тебе заберуть із відкритими переломами, нахуй. Чесно.
— Ой, пиздуй додому й мамку свою знов потрахай. Я чув, їй подобається, як ти їй стромляєш.
Ейсова усмішка застигла, мов заморожена.
— Я тебе вб’ю. Ніхто не сміє насміхатися з моєї матері.
— Я чув, твоя мамка за бакси дає, — поінформував його Крис. Ейс пополотнів, став майже так само страшенно блідий, як і Крис. А Крис додав: — А ще чув, вона робе мінет за пару монет для музичного автомата. Я чув…
І тут з усією силою раптово повернулася буря. Тільки замість зливи з неба посипав град. Замість перешіптуватись чи розмовляти, ліс ожив барабанним дробом із джунглів, як їх зображають у дешевих фільмах категорії B, — то величезні градини бумкали об стовбури дерев. Я відчув, як по плечах луплять жалючі камінці, наче їх жменями з неба жбурляє якась наділена інтелектом лиха сила. Та стократ гіршим було те, що град став бити по Рею Браверу, який лежав горілиць, ляскав по його обличчю і знову нам про нього нагадав, про його жахливу й нескінченну терплячість.
Першим підірвався Верн. Із лементом він кинувся нагору, на залізничний насип, і великими кроками вмить його подолав. Тедді тримався ще хвилину, а потім побіг слідом за ним, здійнявши руки над головою. З того боку, де топталися старші хлопці, Вінс Дежарден незграбно пірнув під найближчі дерева, а за ним і Кудлатий Браковіч. Але інші не зрушили з місця, і Ейс знову вишкірився.
— Ґорді, не йди, — тихим тремким голосом попрохав Крис. — Залишся зі мною.
— Я тут.
— Уперед, — сказав Крис Ейсу. Усе тремтіння магічним чином випарувалося з його голосу. Він говорив так, наче повчав дурнувате немовля.
— Ми тебе дістанемо, — відповів Ейс. — Не думай, що ми забудем, бо ми не забудем. Ти, малий, круто облажався.
— Гаразд. А тепер ідіть, іншим разом дістанете.
— Ми тебе, Чемберз, підстережемо. Ми…
— Пішли геть звідси! — заволав Крис і націлив пістолет. Ейс відступив назад.
Ще хвилину він вивчав Криса поглядом, потім кивнув і розвернувся.
— За мною, — наказав він решті. Та знов озирнувся через плече, щоб ще раз подивитися на Криса й на мене. — До зустрічі.
Вони зникли за лісосмугою, що відокремлювала болітце від дороги. А ми з Крисом стояли цілковито нерухомо — попри той град, що по нас шпарив, до почервоніння обпікав шкіру й збирався коло ніг у кучугури літнього снігу. Ми стояли та слухали, і крізь ’каліптичне бушування граду об стовбури дерев почули, як заводяться дві машини.
— Стій, де стоїш, — сказав Крис і пішов через болото на той бік.
— Крисе! — запанікував я.
— Так треба. Будь тут.
Здавалося, його не було цілу вічність. Я вже переконав себе, що Ейс чи Очисько вискочили з-за дерев і схопили його. Я стояв на чатах сам-один, хіба що з Реєм Бравером за компанію, і чекав, коли хто-небудь — хоч хтось — повернеться. Через якийсь час вернувся Крис.
— Прогнали, — сказав він. — Вони поїхали.
— Точно?
— Ага. Обидві тачки. — Тримаючи пістолет, він зчепив обидві руки над головою й насмішкувато струсонув жестом переможця. А опустивши, усміхнувся мені. І такої сумної наляканої усмішки я ще не бачив ніколи. — «Посмокчи мій товстий хер». Лачанс, а хто тобі сказав, що в тебе товстий?
— Найтовстіший у чотирьох округах, — сказав я. Мене всього трясло.
Кілька секунд ми тепло дивилися один на одного, та потім, мабуть, засоромившись того, що побачили, відвели погляди й одночасно втупилися в землю. Ураз мене прошила стріла жаху, і раптове «плюсь-плюсь», коли Крис поворушив ногами, дало знати, що він теж це побачив. Очі в Рея Бравера були тепер широчезними й геть білими, витрішкуватими й без зіниць, мов очі тих давньогрецьких статуй, що дивляться на вас зі своїх п’єдесталів. На те, щоб збагнути, що сталося, нам знадобилася лише секунда, проте від розуміння жах не зменшився. Його очі наповнилися круглими білими градинами. Вони вже потроху танули, і вода стікала його щоками, нібито він оплакував своє гротескне становище — обстріпаного приза, за який чубляться дві зграї малих тупих селюків. Одяг у нього теж побілів, накритий градом, неначе саван сповив небіжчика.