Усе це справляє цілющий вплив на організм. Породіллі не бракує кисню, її організм не працює в аварійному режимі, а сама вона лишається при повній тямі: може запитувати й відповідати на запитання, слухається вказівок. Та, звісно, ще важливіші наслідки застосування методу дихання для свідомості. Мати відчуває, що вона бере активну участь у народженні дитини, що вона в певному розумінні керує процесом. Вона почувається приборкувачкою своїх відчуттів… і болю.
Як бачите, весь цей процес цілком залежав від стану свідомості пацієнтки. Метод дихання був дуже вразливою, дуже делікатною технікою, і всі свої невдачі я можу пояснити одним. Те, у чому переконав пацієнтку лікар, легко могли звести нанівець родичі, що нажахано здіймали догори руки, коли чули про таку варварську практику.
Принаймні в цьому розумінні панна Стенсфілд була ідеальною пацієнткою. У неї не було ні друзів, ні родичів, які могли підірвати її віру в метод дихання (утім, правду кажучи, мушу додати, що навряд чи вона дозволяла комусь відмовити себе від чогось, прийнявши остаточне рішення), коли вона вже в нього повірила. А вона справді повірила.
— Це трохи нагадує самогіпноз, правда? — спитала вона, коли ми обговорювали метод уперше.
Зрадівши, я погодився.
— Саме так! Але ви не повинні думати, що це якийсь фокус, бо найтяжчої миті це може зіграти з вами злий жарт.
— Я зовсім так не думаю. Я дуже вам вдячна. Докторе Маккерон, я сумлінно вправлятимуся. — Саме для таких жінок, як вона, і винайшли метод дихання. Про те, що вправлятиметься, вона сказала правду й нічого, крім правди. Ніколи я ще не бачив, щоб за цю ідею вхопилися з таким ентузіазмом… а проте метод дихання ідеально пасував до її вдачі. У цьому світі мільйони слухняних і покірних чоловіків та жінок, є серед них і достобіса хороші люди. Але трапляються й такі, в кого сверблять руки триматися за кермо власного життя. І однією з таких була міс Стенсфілд.
Коли я кажу, що вона цілком і повністю прийняла метод дихання, то саме це й маю на увазі… це доводить історія про останній день її роботи в універсальному магазині, де вона продавала парфуми й косметику.
Край її прибутковому працевлаштуванню зрештою настав наприкінці серпня. Міс Стенсфілд була стрункою молодою жінкою в гарній фізичній формі, що носила першу дитину. Будь-який лікар вам скаже, що в таких жінок нічого не «видно» місяців із п’ять, а може, навіть шість… а потім одного прекрасного дня стає видно все й одразу.
Першого вересня вона прийшла на щомісячний огляд, печально розсміялася й розповіла, що метод дихання, виявляється, можна застосовувати і в інших сферах.
— І в яких же? — поцікавився я.
— Це краще, ніж лічити до десяти, коли на когось розсердишся. — У горіхових очах грали бісики. — Хоча, коли починаєш відсапуватися, люди дивляться на тебе, як на божевільну.
Вона з готовністю переповіла мені свою історію. Минулого понеділка вона, як завжди, пішла на роботу. Мені здається, на диво разюча переміна від стрункої молодої жінки до помітно вагітної молодої жінки (а таке справді відбувається різко, наче темрява падає в тропіках) сталася протягом вихідних. А може, її керівниця вирішила, що її підозри нарешті небезпідставні.
— На перерві зайдіть до мене в кабінет, — холодно сказала їй ця жінка, місіс Келлі. Раніше вона до міс Стенсфілд ставилася по-дружньому. Показувала їй фотографії своїх дітей (обоє навчалися в старших класах), вони з Сандрою навіть рецептами обмінювалися. Місіс Келлі завжди цікавилася в неї, чи вона ще не стріла «хорошого хлопця». І враз де й поділася вся теплота й дружність. Переступаючи поріг кабінету під час обідньої перерви, міс Стенсфілд уже знала, чого їй чекати.
— У вас неприємності, — різко промовила ця колись добра жінка.
— Так, — погодилася міс Стенсфілд. — Дехто так це називає.
Щоки місіс Келлі налилися кольором старої цегли.
— Занадто ви розумна, юна леді. І живіт у вас такий, що, видно, розуму забагато було.
Поки вона розповідала, я уявив собі цю картину. Міс Стенсфілд стоїть і прямим поглядом горіхових очей дивиться у вічі місіс Келлі. Вона зібрана, уважна й відмовляється опускати очі, чи плакати, чи якось інакше показувати, що їй соромно. Думаю, вона розуміла, у які неприємності втрапила, значно краще за свою шефиню, з її двома майже дорослими дітьми й усіма шанованим чоловіком, котрий володів цирульнею і голосував за республіканців.