Через півгодини він вишкріб рештки кота з духовки виделкою для барбекю, яку придбав за два долари дев’яносто дев’ять центів у крамниці «Ґрантс» у торговельному центрі, що розташовувався за милю від його будинку.
Смажена тушка полетіла в порожній мішок з-під борошна. Мішок Дюссандер відніс у підвал. Підлога там була земляна, незацементована. Невдовзі він повернувся нагору. Побризкав у кухні «ґлейдом», і в повітрі попливли штучні пахощі сосни. Повідчиняв усі вікна. Вимив виделку для барбекю й повісив на гачок. Потім сів і став чекати на хлопця. Із посмішкою, що не сходила з губ.
Тод справді прийшов — за п’ять хвилин по тому, як Дюссандер вже зневірився його чекати того дня. На ньому була тренувальна куртка з кольорами школи. На голові бейсболка з написом «Сан-Дієґо падрес». Під пахвою він стискав шкільні підручники.
— Фука-бяка, — зайшовши в кухню, скривився він і наморщив носа. — Що це смердить? Кошмар.
— Духовку випробовував, — підкурюючи, пояснив Дюссандер. — На жаль, вечеря згоріла. Довелося викинути.
Одного дня наприкінці місяця хлопчик навідався значно раніше, ніж зазвичай, задовго до того, як закінчувалися уроки в школі. Дюссандер сидів на кухні, цмулив бурбон «Прадавня доба» зі старої, безбарвної, покоцаної чашки з написом «ОСЬО ТВОЄ КОФЕ, МУА-ХА-ХА!» довкола обідця. Крісло-гойдалку він перетягнув у кухню, і тепер пив та гойдався, гойдався та пив, постукуючи пантофлями по вичовганому лінолеуму. І відчував приємне сп’яніння. До цієї ночі кошмари його не навідували, зовсім. Їх не було, відколи на ґанок зійшов обдертюх із погризеними вухами. Але минулої ночі наснилося щось особливо страшне. Із цим не посперечаєшся. Вони стягнули його вниз, коли він уже видерся до середини схилу, і, поки йому не вдалося себе розбудити, вони робили з ним таке, що й словами не вимовиш. Разом із тим після переможного вороття у світ реальних речей він відчував упевненість. Він може припинити ті сни, коли забажає. Нехай кота цього разу й не вистачить. Але є ж іще собачі притулки. Так. Є притулки.
Тод увірвався в кухню. Шкіра на блідому напруженому обличчі хлопчика мала нездоровий блиск. «А він схуд, і сильно», — подумав Дюссандер. І вираз очей у хлопця був такий дивний, що зовсім Дюссандеру не сподобався.
— Ви мені допоможете, — зненацька виклично кинув йому Тод.
— Серйозно? — м’яко спитав Дюссандер, але всередині смикнулося недобре передчуття. Та він зберіг незворушний вираз обличчя, коли Тод люто брязнув книжками об стіл. Одна з них полетіла через церату й приземлилася, розгорнувшись дашком, на підлозі коло ноги Дюссандера.
— Ага, отака херня! — пронизливо відрізав Тод. — Краще вам повірити! Бо це все через вас! Тільки через вас! — На щоках у нього розквітли лихоманкові червоні плями. — Але ви допоможете мені з цього вибратись, бо в мене є на вас компромат! Я вас міцно тримаю за…
— Я допоможу тобі всім, чим зможу, — тихо промовив Дюссандер. І помітив, що згорнув руки на грудях, навіть не задумуючись — достоту так, як робив це колись. Нахилився вперед у кріслі, поки підборіддя не опинилося на рівні згорнутих рук — достоту так, як робив це колись. Обличчя його виражало спокій, і приязність, і зацікавленість. Ні тіні неспокою, що наростав усередині. Сидячи отак, він майже уявляв баняк із ягнячим рагу, що парував на плиті в нього за спиною. — Розкажи, у чому проблема.
— Ось у чому клята проблема, — злостиво просичав Тод і жбурнув у Дюссандера текою. Ударившись об його груди, вона впала йому на коліна, і Дюссандер на мить аж здивувався тому, що всередині його затоплює хвиля гніву. Потреба підвестися і вперіщити хлопцю по пиці тильним боком долоні. Натомість він зберігав на обличчі м’який вираз. Бо побачив, що то шкільний табель, хоча школа докладала всіх кумедних зусиль, аби цей факт приховати. Замість називатися «табель» чи «оцінки учня», ця картка звалася «Звіт про поступ учня протягом чверті». Дюссандер невдоволено буркнув щось і розгорнув теку.
Зсередини випала заповнена друкованими літерами половина аркуша паперу. Дюссандер відклав її вбік, щоб ознайомитися згодом, усю свою увагу звернувши спочатку на хлопцеві оцінки.
— Хлопчику мій, а ти скотився на самісіньке дно, — не без утіхи промовив старий. Як виявилося, склав Тод лише англійську та американську історію. З решти предметів у нього було тверде «F».