З прови видко люк до трюму. За люком — вся попередня сцена. З люка висовується голова у військовому кашкеті — потилицею до прови. Людина вище й вище підноситься з трюму, ніби її звідти підіймає, випихаючи крізь люк, машина. За спиною в людини висить сурма. Людина не похитується і не ворушиться, лише підноситься і підноситься з люка. Вже показалися й босі ноги. Людина переступає край люка (вона вилазила по драбинці) і стає на палубу, обличчям до суду, до шибениці, до смерті. Тримаючись дуже прямо, людина швидко рушає до корми. Кілька швидких кроків — вони такі контрастні із загальним затриманим рухом на палубі. Потім кроки стають повільнішими, ще повільнішими, людина все притишує й притишує ходу, бо вона йде назустріч смерті. Нарешті зупиняється на вільному шматкові палуби перед столом і суддями. Обличчя людини спокійне, але бліде. Це — не герой, котрий може бравувати й вихвалятися, цим керує необхідність, неможливість інакше повернути справу. На голові в нього солдатський кашкет, червона зірка червоноарма, це — той же сурмач, котрого море вже викинуло раніш на острів. «Хай не гине невинний, це зробив я», — каже сурмач і поправляє на голові картузика так, як герой поправляє ознаку свого геройства.
В офіцера на губах легенька усмішка. Він дивиться на сурмача, потім дивиться на петлю, що похитується над палубою, і витримує довгу паузу. «Це, значить, зробили ви?» — каже він нарешті і робить вигляд, що запалює цигарку. «Вам хочеться, щоб ми вас повісили?» — питає він, удаючи, що пихкає димом. Люди біля борту — офіцери й солдати — однаково зацікавлено слідкують за сценою. «Принесіть стільця», — каже суддя. Хазяїн за момент ставить біля столу табурета. Сурмач, не чекаючи запрошення, сідає. «Як вас звати, милий?» — питає офіцер. «Мене будуть швидко звати шибеником», — каже сурмач зосереджено і серйозно. «А якої ви частини?» — «Я з частини німих», — каже сурмач і посміхається із свого дотепу. По паузі додає: «І глухих також». — «Але — не безсмертних?» — в'їдливо запитує другий суддя. «Проте непереможних!» — в тон йому відповідає сурмач. «Що це за острів?» — питає старший офіцер розгублено. Він не знає, про що йому далі питати. Сурмач знизав плечима, ніби кажучи: «Хіба ж мені відомо?»
Острів за півкілометра від парусника, як зелений привабливий порятунок. Парусник вкривається парусами і починає плисти. Палуба парусника. Сурмач стоїть на палубі з петлею на шиї. Повз нього проходить матрос, котрого він визволив від смерті, несе коротку дошку. «Прошу тебе, друже, причепи ще стільки ж грузу, щоб мені не мучитись», — каже сурмач, не дивлячися на матроса. Той мовчки киває головою. Сурмач дивиться на море, воно хлюпоче поволі дуже, ніби кожна секунда розкладається на безліч секунд і кожна не хоче бути останньою в житті. Очі дивляться на острів, хилитаються там дерева, поволі-поволі мряка заволікає очі, і пливуть повільно уривки різних картин і різних думок. Ось хилитаються повільно трави, поволі, ледве посуваючись, летить птах. Дикі хащі. Крізь них продирається сам сурмач. Він біжить що є сили, але мало посувається наперед. Усі його рухи кажуть за те, що він страшенно хоче втекти, але він ледве-ледве посувається. Одразу на його шляху постає темний вхід до печери. Він запливає до неї. По той бік — прекрасні луки. По луках бродять люди в білому. Нереальність. Мати простягає до сурмача руки — «сину!» Але сурмач біжить далі, сестра простягає руки — «брате!» Сурмач — далі. Батько з розрубаним чолом (колись замучений) простягає руки — «синочку!». Сурмач поминає всі ці свої спогади. Він зустрічає командира: «Негайно на берег! Ми їх усіх втопимо в морі!» Командир осміхається і маше безнадійно рукою. «Кінчай!» — кричить командир і зникає. Сурмач — сам на зеленій траві. Поступово крізь траву з'являються дошки палуби і ноги з острогами, що стоять перед сурмачем. «Кінчай!» — кричить офіцер, махнувши рукою. Груз лежить на дошці над морем. На палубі за дошку тримається солдат — фельдфебельського типу. Загальний вигляд парусника з повними парусами. Кат пускає з рук дошку, груз летить за борт, сурмач, схватившись за петлю рукою в останню хвилину, вилітає аж під рею. Патик упирається в рею, вірьовка рветься, сурмач падає за борт, в море. Упірнає глибоко в воду від високого падіння. Парусник пішов під повним вітром.