Тут лише Ухова зауважила мою присутність і спробувала було за звичкою розкричатися.
— Що? Хто?!! Яким правом?!! — та потім махнула рукою і глибоко зідхнула: — Робіть собі, що хочете: я вже тепер більше не господиня...
Була зламана й апатична..
— Якраз навпаки, .мамашо, — заговорив Олекса, підіймаючи розкидані по підлозі гроші й гаманець. — Ви тепер щойно будете господинею: ось зараз нам сніданок приготуєте, гостя привітаєте, а потім ми вже порадимось, хто і що має робити. Ходім, ходім, я вам поможу вмитися...
І він, лукаво підморгнувши мені одним оком, вивів матір з кімнати.
Користаючи з моменту, я почав спішно одягатися, і тільки дивувався, чому на цей весь крик не прибігли ні сестри, ні старий Ухо. Та зараз же зміркував, що такі колотнечі в домі — справа звичайна, і тому на них ніхто не спішиться реагувати.
Тільки це подумав, як у коридорі задудніли босі ноги вперед, почувся невиразний вигук страху, опісля ноги задудніли назад і в середині дому залунав повий крик:
— Танька, вставай! Альошка над мамою знущається: з бочки вмиває!
— Брешеш!!!
— Слово чести! Хапай, що можна, і ходім того ідіота провчимо!
А знадвору в той самий час почувся інший голос:
— Що це ти?! Що сталося, Олексію?
Відповідь Олекси заглушило тупотіння па цей раз двох пар босих ніг, що гураганом пронеслися через коридор, і дальші вигуки:
— Ох! Справді!
— Ах! Чим же його?
— Папа, чого ж ви стоїте, як балван?!
— З одного ж кодла!
— Бий, Машка!
— І того старого осла заразом!
Я кінчав одягатися з таким поспіхом, що в мене аж руки тремтіли, а в голові все крутилися вислови: «Домашня революція», «Чужа сім’я — темний ліс. Сторонній людині нема чого туди мішатися»...
Страх і обридження перед усякими скандалами й родинними сварками, притаманні мені від народження, керували всіми моїми рухами. Тож, не цікавлячись тим, як скінчиться та «родинна революція», я шмигнув з кімнати, метнувся сюди й туди по незнайомому будинку, знайшов парадний вихід, відімкнув двері й утік. Ідучи вулицею, чув, як перемовлялися між собою сусіди:
— Що це знову в Ухових?
— А біда їх знає! Напевне стара знову воює...
— От кара Божа з такими сусідами! Вже від самого світанку спокою нема!
— А цей що за один?
— Та либонь приятель Альошин...
— А, то певно, через нього щось і вийшло!
— Чи не сватався він до котрої?
— Ха-ха-ха!
Мені видавалося, що насмішливо-цікаві погляди стрілами впиваються в мої плечі, і я поспішив чимскорше завернути за ріг вулиці.
***
Кілька днів я ходив під враженням того випадку, дивуючись і непокоячись, іцо Олекса не приходить. Пару разів було поривався навіть іти до нього, але бракувало мені відваги. Зрештою, був переконаний, що до випускного вечора в хемічпому інституті Олекса таки прийде. І так сталося: прийшов саме напередодні.
Прийшов, постукав і, коли я відчинив, привітав мене своїм звичайним: «А-а, ви дома?», немов би не сподівався мене застати.
— Де це ви пропадали? — спитав я, коли Олекса сів на своє улюблене місце — у фотель.
— Ніде не пропадав. Дома сидів. «Здобутки революції закріплював». Ц-ц-ц!..
— Ну, і що? Заспокоїлося все? Прийшло до порядку?
— Тепер уже все в порядку. До речі, я вам запрошення на завтрашній вечір до інституту приніс. Ви ж підете?
— По правді сказавши, не маю охоти.
— Чому?
— Та хоч би й тому, що убрання порядного не маю.
— Ет, єрунда! Наші студенти і такого не мають, як ви.
— Так то ж студенти, а я, як-не-як, науковий робітник.
— Ну, все одно. А хочете, то я вам своє нове позичу?
— Ні, дякую. Як уже й піду, то піду так, як є. А взагалі, кажу вам, що не маю охоти.
— Чому?
— Та бо чого піду?
— Приліпка з вас! Та там же Ліда буде.
— І що мені з Ліди?
— Ну-у! Вам — ні, але мені...
— А вам хочеться перед прощанням, на Ліду бодай здалеку подивитися?
Олекса подарував мені довгий-предовгий докірливий погляд і наостанку роздільно вимовив:
— Му-хо-мор!
— Ди-пло-мат! — відповів я.
— От і неправда! — занетерпеливився Олекса. — Дипломатію тепер набік! Тепер буду з Лідою говорити просто!
— Ого! — кпив я.
— Ви ще мені не вірите? Навіть після того, що бачили, не вірите?! І... до речі, чому ви тоді втекли, герой?
— Ах, Олексо, не питайте мене нічого! Мені дуже неприємно, про той випадок згадувати...