Выбрать главу

— То говоріть...

— Ви мене питайте, а тоді я буду говорити.

— Коли ж я не маю охоти питати.

— Справді? Ц-.ц-ц!.. Та спитайте, хоч що небудь!

— Відчепіться ви від мене! — вибухнув я. — Мені світ немилий, а вам все жарти в голові!

— Бо ви мухомор: труїли мене, труїли, поки самі власної отрути не ковтнули, так як я колись свого винаходу у Свердловську. Ц-ц-ц!..

— Бачу, що ви сьогодні дуже веселі. Може, ви й тепер свого винаходу випили? — спитав я зі злою іронією в голосі.

— Не пив! — весело й енергійно заперечив Олекса. — Не пив і вилікувався. Здоровий, як риба!

— Слава Богу!

— Певно, що слава Богу! Тепер і вас буду лікувати! Ц-ц-ц!..

— Дякую. Я ніколи не був хворий па голову...

— Зате, ви хворі на серце, так? Ц-ц-ц!..

— Олексо! — сказав я з осторогою.

— Ц-ц-ц!.. Герой! Все мене повчали, неморальні наочні приклади давали, а як прийшлося до діла — пас! Ц-ц-ц!..

— Олексо!!! — повторив я ще більше загрозливо.

— Тільки не лякайте мене, будь ласка, не лякайте, бо я сьогодні нікого не боюсь!

— Справді, ви сьогодні ще більше безличні, як завжди...

— При чому тут безличність? Ви пам’ятаєте, що я вам учора на прощання сказав?

— Пам’ятаю: казали, що будете говорити з Лідою, — сказав я їдко, знаючи, що Олекса цієї обіцянки не дотримав.

— Ц-ц-ц!.. Ц-ц-ц!.. Ц-ц-ц!.. — захіхікав Олекса, хрупнув пальцями й затиснув долоні колінами з видом скрайнього вдоволення.

— І прийшли знову кликати мене за посередника? — продовжував я.

— Ц-ц-ц!..

— Шкода було вашого труду: я на цей раз не піду!

— Ц-ц-ц!.. Не зарікайтеся, бо підете! Ц-ц-ц!..

Я тільки зміряв Олексу лютим і високомірним поглядом, але не вважав за потрібне відповідати.

— Ц-ц-ц!.. А яке ви морожене найбільше любите?

— Гаряче.

— Ні, я питаю, з чого?

— З рицини.

— Ц-ц-ц!.. Рицинового мороженого не буває.

— Справді? Тоді часникове.

— Часникового також не буває. Це ви навмисне зі злости таке придумали. Є морожене вершкове, шоколядове, полуничне, цитринове...

— І дьогтяне...

— Ц-ц-ц!.. А знаєте, що за кордоном залізничні квитки дійсні цілий місяць? Не так, як у нас: на який день вибитий компостер — на такий треба їхати. А за кордоном — купив квиток сьогодні, а їхати можеш через місяць.

— За кордоном квитки навіть у борг дають: візьмеш сьогодні, а заплатиш через рік...

— Ц-ц-ц!.. — сміявся Олекса, ні трохи не ображений моїми кпинами. —І це ви також видумали. А... ви знаєте ту стару березу, що росте в кінці парку? Її в молодості буря зігнула, і вона росте лежачи. Цікаво, правда?

— Зовсім не цікаво!

— Ух, який з вас мухомор! Ви маєте чисту сорочку?

— І скажіть мені, — з розпукою в голосі закричав я, — чого ви до мене причепилися?! Когось називаєте приліпкою, а самі прилипли, як шевська смола!

— Ц-ц-ц!.. Перше скажіть ви мені, що таке «приліпка», а що «,шевська смола»? Ну, от, шевська смола і якийсь предмет зліпилися разом. То що є приліпка: сама смола, чи той предмет, що до неї причепився?

— Подумайте самі над цим: адже маєте тепер голову вільну від амурних думок...

— З того виходить, що цими думками тепер ваша голова зайнята?

Хоч який я був злий, але на цей раз не витримав і усміхнувся, а Олекса захіхікав так енергійно, що аж фотель почав їздити.

— Маєте щастя, Олексо, — промовив я, ледве стримуючи сміх, — що ми приятелі і що у вас на моєму рахунку є також досить насмішок. У противному випадку...

— Що було б?

— Набрали б поза вуха...

— Я?! Від вас?! Ц-ц-ц!.. Та я вас однією рукою поборов би! Не вірите? Ану, давайте поміряємося! — і Олекса встав.

— Ат, відчепіться! — махнув я рукою. — Тут і так від спеки людина ледве дихає, а вам боротися захотілося.

— А коли б не було спеки, ви б відважилися зі мною боротися?

—Відважився б.

— Ну, і опинилися б за дві хвилини на землі.

— І що з того? Кидатися на когось з боротьбою — це ще далеко не означає певности у перемозі.

— Га? А, так, звичайно... Бачу у вас великий поступ... І, до речі, я сьогодні говорив з Лідою, — випалив цілком несподівано на кінець.

Я так шарпнувся при цих словах, що мало з ліжка не впав.

— Що, що, що?!! — наставив ухо. — Що ви сказали?!

— От, прикидається глухим, як зломана голка!

— Що?!

— Ну, як зломана голка: як комусь відламають одиноке вухо, то ясно, що буде глухим. Зрештою, голка і з вухом глуха, правда?

— Ви не морочіть мені голови голками! Ви повторіть те, що сказали!

— Го-во-рив сьо-го-дні з Лі-до-ю, — виспівав роздільно Олекса. — Чули?

— Чув, але не вірю! А це при якій нагоді?

— При звичайній: пішов до неї до гуртожитку, викликав і сказав, що маю дуже поважну справу.