Я пройшовся по кімнаті туди й назад, сів, устав, знову сів, знову встав і сів, потермосив себе за волосся, а накінець їдко розсміявся:
— Ну, і що ж? — спитав. — Була Ліда щаслива?
— Ц-ц-ц!.. Куди відразу й сум її подівся! Зраділа, засяяла і в приступі радости обняла мене за шию і поцілувала отут, — Олекса показав на щоку. — «Ви, — сказала, — найкращий у світі хлопець! Павло правду сказав»...
Я стиснув зуби й кулаки, немов би мені хтось наступив на мозоль у серці, а Олекса продовжував:
— Не побоялася, знаєте, в ресторані мене поцілувала! Розумієте? Ц-ц-ц!.. До речі, там тоді нікого не було, тільки ми вдвох...
— І як же це? Ви не вмерли від поцілунку?
— Ні, — відповів спокійно Олекса, не помічаючи в моєму питанні ні терпкої насмішки, ні лютої ненависти. — Коли б умер, то не прийшов би до вас.
— І коли ж весілля? — продовжував я далі роздовбувати власну рану.
— Ц-ц-ц!.. Який ви нетерпеливий! Вам відразу й весілля. Не знаю... Ліда казала, що мусить ще з вами побачитись, а тоді вирішимо, коли весілля.
— Зі мною?! А я ж тут при чому?!
— Це вже вам Ліда скаже.
Для мене відразу все стало ясним:
«Пастка! — пролетіла думка в голові. — Подвійна гра! Вона вчора помітила, що не байдужа мені, і тепер пробує щастя: Олексу тримає в резерві, а одночасно наставляє сіті, на мене. Коли не вийде зі мною — піде за Олексу. Що не крок — то гірше! Ух, яка погань! Який цинізм! Цікаво тільки, чому вона перше місце дає мені? Адже під матеріяльним оглядом я жебрак у порівнянні до Олекси. Видно, що "кохання" все ж таки деяку ролю відіграє... Ха-ха-ха! Зрештою, дідько її бери! Але Олекса! І це він має впасти жертвою такої потвори?! Бідний чудасій: осліп і одурів — нічого не бачить...»
Я зімняв недокурену цигарку й встав, заложивши руки в кишені.
— От що, Олексо, — сказав холодно, — я, звичайно, не вірю в те, що мені вдасться вас переконати. Але, як ваш приятель, вважаю своїм обов’язком примусити вас подумати над цим шлюбом. Мене дивує, що Ліда так скоро погодилася: адже фактично вона вас зовсім не знає.
— Чому ж не знає? — живо перебив мене Олекса. — Чи ви їй учора ще мало про мене наговорили?
— Так, я говорив. Але як вона може мені вірити, коли знає мене ще менше, як вас?
— Приліпка з вас! Я перед нею сьогодні вас цілу годину хвалив, і то так хвалив, що аж самому стидно було. Ручив за вас своєю головою, так, як ви вчора за мене хотіли ручити. І так, знаєте, ви за мене добре слово замовили, я за вас, а Ліда тепер нам обом вірить. Ц-ц-ц!..
— А ви вірите Ліді, — закінчив я його думку з глибокою іронією. — Добре інколи бути легковірним, а ще вигідніше часом буває вдавати легковірного... А все ж, Олексо, я ще раз вам звертаю увагу...
— Ат, єрунда! — увірвав мене Олекса. — Що я хотів сказати? Ага! Я хотів сказати, що ви — зрадник і дуже небезпечний посередник у любовних справах. У мене з вами вийшло цілком, як між тими поляками: «Не моглем для цєбє, ледве-ледве для себе»... Так і ви Ліду для мене сватали. Ц-ц-ц!..
Може, саме тому, що в цих словах крилася певна доза правди, я не стямився від люти й образи. Штовхнув ногою двері і, вказуючи на них рукою, заревів до Олекси:
— Ге-е-е-ть!!!
Без слова протесту, без тіні здивування він встав і потюпав до дверей, увібравши голову в плечі й не перестаючи хіхікати.
— Може, вам скінчити мою думку? — спитав на порозі.
— Геть мені з очей!!! — крикнув я ще раз і затупав ногами.
— Ну й мухомор з вас! — потиснув Олекса плечима. — А до Ліди я вам все ж раджу піти. І ви підете, слово чести, підете! Я маю таке слово...
Але я не мав бажання слухати цього базікання: гримнув дверима, як божевільний, і мерщій замкнув їх на ключ. Обурення, жаль, стид, образа й почуття обридження просто душили мене. Я кидався по кімнаті з кутка в куток і тільки великими зусиллями волі стримував себе від того, щоб не потрощити всіх меблів, не пошматувати паперів .і не розбити собі голову об стіну.
«Білочко, Білочко! — ридав я у душі. — І це ти?! Така нікчемна інтриґантська душа окривається під непорочно-чистою зовнішністю милої дівчинки зі зворушливо-дитячими ноженятами і прозорою усмішкою?! О, навіщо, навіщо я познайомився з тобою?! Навіщо зайвий раз пережив таке глибоке розчарування в людині?! Хіба їх і так мало було в моєму житті?..»