Кремезний, широкий чоловік увійшов до кімнати майже вслід за Олесем. Він поглянув на всіх, усміхнувся й сказав:
— Вері-вел, гуд-морнінг, комрідс. Хав-ду-ю-ду, га?
— Містер-Пітерс, киньте, будь ласка, жарти, — звернулася до нього Рая. — Рома зламав генератора.
— Що? — заревів Містер-Пітерс.
З обличчя його зникла весела усмішка, немов її стерли гумкою. Він прожогом кинувся до лабораторії. За ним поспішала решта.
Містер-Пітерс підбіг до генератора. Так само розливали синьо-зелене сяйво газотрони, так само мертвою була лампа генератора. А провідник, що розтоплювався?.. Він перетворився на тонесеньку паличку, під якою на мармуровому столі зібралася купка застиглої міді.
— Оце? — показав пальцем Містер-Пітерс.
Рома засоромлено похилив голову. Рая й Олесь дивилися то на нього, то на купку міді.
— Так, — пробурчав нарешті Містер-Пітерс, — так, чорти вас забери, товаришу харчосмак. Скільки часу робили експозицію?
— Хвилину і… І вісім секунд.
— А перед тим?
— Е-е…
— Можна не екати, — суворо зазначила Рая.
— Е-е… щось із півтори хвилини…
— А відпочивати генераторові скільки давали? Тільки без брехні, без брехні, комрідс. Ну, пліз, прошу, — не вгавав Містер-Пітерс.
Рома остаточно засоромився:
— Він… той…
— Ви б тоді тойкали, а не тепер, — безжалісно сказала Рая.
— Він… генератор… не встиг відпочити… я поспішав…
— Ганьба! Ганьба! — прогримів Містер-Пітерс, — вері-бед, яка ганьба. І ви смієте називатися експериментатором? Ви, що не розумієте, як треба поводитися з генератором, скільки вас не вчи?.. Та ти, чортяко, розумієш, що ти мені тут наробив?
Рома, Олесь і навіть Рая мовчали.
— Ви мені тут таке наробили, таке, що я навіть не знаю, коли й як пощастить мені виправити все це.
Олесь несміло спитав:
— А хіба це так уже й зіпсовано?
— Дайбл і три чорти, — загримів знову Містер-Пітерс, — тут тепер треба лагодити принаймні добу, ось що…
Він підійшов до генератора і вимкнув струм. Газотрони згасли. Тиша.
Олесь і Рая подивилися на Рому. Той, хоч і стояв, схиливши голову, але відчув ці презирливі погляди. Не підводячи голови, він сказав:
— Але ж я не знав…
— Мені все одно, знав ти, чи ні. А чим же я сьогодні зерно просвічуватиму? — докірливо кинув Олесь.
— А в мене кроль готовий до просвічування… я ж його навмисне не годувала добу… за що, навіщо ж я його мучила? — додала Рая.
Рома мовчав. Що міг він відповісти?
— Забирай звідси свою їжу. Бо я можу від люті з’їсти її, — наказав йому Містер-Пітерс.
Повільними рухами, хитаючись на своїх довжелезних ногах, Рома зібрав продукти і поставив їх на запасний стіл, накривши скляними ковпаками. Потім він журно сів на стілець у кутку лабораторії.
— Прошу шановних товаришів залишити лабораторію, — наказав Містер-Пітерс, — починаю лагодити. Експерименти відкладаємо до завтра.
Олесь підійшов до нього:
— А може той… як-небудь… бач, у мене дуже багато зерна…
— Ніяких «як-небудь». Ось, від одного «як-небудь» скільки мороки. Прошу, джентлмени, забиратися геть. Гуд-бай!
Після такого ввічливого заклику залишалося тільки вийти з лабораторії, що всі й зробили. Містер-Пітерс поглянув їм услід, усміхнувся — і схилився над генератором. Він акуратно викрутив два гвинти, вийняв зіпсований провідник. Потім вийняв з ящика таку саму мідну товсту паличку, поставив її на місце зіпсованої, закрутив гвинти. Тепер він уже не поспішав.
Сівши на стілець, Містер-Пітерс витяг з кишені тютюн, папір, скрутив товсту цигарку й запалив її, з насолодою випускаючи великі хмари їдкого диму. Потім він хотів уже ввімкнути струм, як почув, що двері тихо розчиняються. Містер-Пітерс сердито озирнувся:
— Кого там чорт несе? Адже я ска… пробачте, Раю, я не знав, що це ви. Прошу, прошу. Тільки — що вам треба? Бачите, в мене дуже мало часу. Треба лагодити.
— А що, дуже зіпсувалася машина? — Рая показала пальцем на генератор. Містеру-Пітерсу було добре видно її тонку руку й блискучі нігті.
— Аякже, — відповів він, уже значно м’якше. — Тут, знаєте, поки даси лад… мабуть, до вечора не можна буде вмикати струм.
Рая зітхнула й сіла на стілець біля генератора. Її сині очі ласкаво поглянули на Містера-Пітерса — і йому стало трохи ніяково. Рая поправила халат і спитала знову:
— І нічого не можна зробити?.. Не можна прискорити?
Містер-Пітерс уперто покрутив головою. Це означало «ні в якому разі». Рая знов зітхнула:
— Бачите, Містер-Пітерс, я ж навіть відмовила Олесеві… вирішила не їхати з ним кататися на човні.