Данило Якович повільним рухом навів гвинтівку, прицілюючись. За ним це зробили й інші. У тиші було чути удари власного серця.
— Вогонь! — скомандував Данило Якович.
Дружній залп розідрав на шматки загрозливу тишу.
Полум’я від пострілів яскраво освітило приміщення. Два пацюки підстрибнули й упали, конвульсійно тіпаючи лапами, на спину. Але решта вціліла. Пацюки кинулися вбік. Один з них, великий і страшний, стрілою піднісся в повітря, стрибаючи просто на людей.
Постріл… ще один… ще…
— Стріляй! — пролунав голос Данила Яковича.
Очевидно, якась куля влучила в пацюка, бо він, впавши додолу, побіг, шкутильгаючи, на трьох лапах, геть до дальньої стіни. Навздогін йому пролунали ще постріли — і він залишився лежати нерухомо.
Проте решта пацюків перебігла до найдальшого кутка. Один з пацюків високо підстрибнув і вхопився пазурями за перекладину стелі. Його задні лапи гойдалися в повітрі, хапаючись за перекладину. Він перевалився на перекладину, підстрибнув ще — і зник на горищі. Три пацюки, що залишилися, дивилися йому вслід.
— Стріляй!.. — ще раз вигукнув Данило Якович. — Стріляй, бо втечуть!
Пролунали постріли. Але присмерки заважали. Пацюки перетворилися на сірі тіні, їх обриси розпливалися в синій темряві. Люди побачили, як один за одним стрибнули два пацюки вгору — і зникли слідом за першими на горищі. Данило Якович жбурнув рушницю на землю.
— Патронів не вистачило в мене, — сказав він злісно.
Але Олесь швидко став на одне коліно й прицілився туди, де залишався ще один пацюк. Кілька тривожних ударів серця — і постріл, гучний і сухий. У його світлі вгору майнула сіра потвора — і впала додолу. Велика тінь залишилася лежати нерухомо на підлозі. Олесь підвівся, тримаючи рушницю. Він запитливо поглянув на Данила Яковича. Той ляснув його по плечу.
— Молодець! Влучив. Добрий з тебе стрілок.
Потім його очі подивилися вгору, туди, де зникли три пацюки. Директор похитав головою:
— Ех, забули про горище. Втекли…
— А куди ж вони втечуть? — спитав його похмуро Містер-Пітерс.
— Куди, куди. Через дах надвір. Та тепер вони вже давно зникли, — додав він, помітивши, що один з робітників зібрався взяти драбину, яка стояла коло стіни.
— Давай сюди краще вогню.
Директор узяв з стіни ліхтар, запалив його. Високо тримаючи його в руці, Данило Якович підійшов до щойно вбитого пацюка. Проте, він ще агонізував. Його зуби щерилися, вуси ворушилися, лапи тіпалися, немов він хотів щось схопити своїми пазурями.
— Так… так… — проговорив Данило Якович, — нічого собі створіннячко… І звідки ти таке взялося? Ніхто ж тебе не просвічував тим промінням. Га, хлопці? — повернувся він до дослідників.
Олесь спустив очі. Містер-Пітерс поглянув на директора, на Рому, на Олеся, знов на директора:
— Ходімо, Данило Якович, — сказав він нарешті, — я мушу дещо розповісти вам.
— Ну, що ж, ходім, — погодився Данило Якович, — мені якраз треба зайти до нашої телефонної станції, поговорити з містом. Хай отрути нам надішлють.
Він сказав ще щось робітникам, наказав винести вбитих пацюків — і вийшов разом з Містером-Пітерсом, Олесем та Ромою.
— Слухаю вас, хлопці, — проговорив він зрештою.
— Данило Якович, — почав Містер-Пітерс, — трапилася велика неприємність. Ви зрозумієте зараз. Не буває такого, щоб усе йшло гаразд. Трапилася одна помилка — і від неї тепер усе лихо…
— А саме?
— От, коли просвічували ми зерно… от тоді це й трапилося. Просвічене зерно залишили до ранку в лабораторії… а вночі туди залізли пацюки… нажерлися того зерна…
— Ну?
— От, ці велетенські пацюки — і є ті самі, що тоді нажерлися.
— Не розумію. — Обличчя в Данила Яковича нахмурилося.
— Та бачите, це принципіально те ж саме: чи просвітити тварину ультракороткими хвилями, чи дати їй їсти продукти, концентровано насичені ультракороткими хвилями… власне, це все одно, бо ріжниця тут буде кількісна… а якісно те ж саме.
Очевидно, Містер-Пітерс понад силу говорив про це. Він весь час скручував собі цигарку, але ось уже третій раз папір рвався і тютюн висипався на землю.
— Так, — проговорив директор, повільно вимовляючи, — так… значить, це тепер ми бачимо зворотний бік цього чортового проміння?
— Ні, ні, — встряв Рома, — не так. Це не зворотний бік, це помилка. Ну, от якби лікар, наприклад, помилився й дав хворому не ті ліки, а щось, що впливало б навпаки…