Та й було з чого здивуватися. Обоє вони стояли біля корівника, — там Ганна бувала до того десятки разів, жодного разу не залишаючись довше, ніж намагала її справа. Андрій Антонович прийшов сюди вдруге. Проте — бував же він до того по корівниках?.. Що ж саме трапилось тепер?
Ось вибігла схвильована Тетяна Гаврилівна. На її обличчі був одчай. Вона сплеснула руками:
— Просто не знаю, що його й робити, Ганно, — сказала вона поквапно, — прибуває й прибуває. І коли спиниться — невідомо.
— А що каже Рома? — спитала Ганна.
— Він і сам розгубився. Каже «це чортове проміння надто потужне»… Каже: «таке воно ак… акти..» Не вимовлю ніяк цього слова.
— Активне? — здогадалася Ганна.
— Ага, ага. Ак… активне. Воно саме. Ну що мені робити?.. І посуду вільного вже немає.
— Хай у бочки зливають, — подав репліку Андрій Антонович.
— Та доведеться, мабуть, — і Тетяна Гаврилівна побігла далі, коливаючи на ходу своє кремезне, широке тіло.
Андрій Антонович почухав ніс:
— М-да, — сказав він задумливо, — це, значить, ціла притичина. Ну, пішли, може воно поменшало…
— Гей, побережись! — пролунав коло них вигук.
Двоє робітників везли на повозці кілька великих бідонів.
— Що, ллє? — спитала в них Ганна.
Вони не відповіли. Один з них тільки махнув рукою — не питай, мовляв.
Дивне видовище у корівнику могло вразити будь-кого. Одна за одною, по своїх станках, стояли великі корови. Ні, вони не тільки здавалися великими, вони таки дуже зросли за ці дні. Просвічування дійсно пішло їм на користь. Але не в тому була справа. Коло кожної корови сиділа доярка — і не було серед них жодної, що не працювала б. Хоча, з другого боку, це навряд чи можна було назвати справжньою доярською працею.
Ганна добре бачила, як доярка, що була в неї найближчою, лише встигала доторкатися пальцями до дійки — і відразу ж з дійок пирскала цівка густого молока. Доярка робила не більше десятка дотиків — і дійниця була вже наповнена до країв, молоко стікало на землю. Тоді доярка кричала:
— Дійницю!.. Дійницю!
До неї підбігав робітник з порожньою дійницею, замінював, біг убік, зливав молоко з дійниці до бідона — і стрімголов летів туди, звідки доносилося нове одчайдушне:
— Дійницю!.. Дійницю!
А корови повільно жували сіно, час від часу повертаючи. голови назад і здивовано, незрозуміло поглядаючи туди, де з їх дійок витікали ріки молока. Корови поглядали назад розумними своїми очима, мов пересвідчуючись, що хтось стежить за цим молочним вибухом, — і відверталися знов до ясел. Що вони могли зробити ще? Адже не в їх волі було це виливання.
Вздовж ясел промчав захеканий Олесь. Він кричав:
— Води!.. Води давайте пити досхочу… Хай п’ють, бо інакше може бути погано.
Робітники несли відра з водою. Вони підносили їх коровам; ті пили жадібно, не відриваючись. Здавалося, що вода, випита коровами, майже відразу ж перетворювалася в них на густе молоко — і лилася з дійок в дійниці безупинно.
Ганна спіймала Олеся за полу піджака:
— Що ж буде далі, товаришу Олесь? — спитала вона.
— А хіба я знаю? — відгукнувся той. — Литиме, поки не скінчиться це збудження. Зараз, Ганно, зараз…
Він побіг далі, помітивши, що якась корова залишилася без води. Розпорядившись і простеживши, щоб корові дійсно дали негайно ж велике відро води, Олесь повернувся назад. Він помітив, що до Ганни підійшов Данило Якович. Директор задумливо роздивлявся, мов вивчаючи, що відбувалося навколо нього. Він підійшов до найближчої корови, спинився коло неї, поклавши руки за спину. Пальці його перебирали пучок сіна, він дивився на корову невідривно.
Ганна й собі бачила, як здригувала час від часу корова. Це тремтіння починалося близько голови. Немов потужна хвиля виникала там, під блискучою чистою шкірою корови. Хвиля виникала там — і бігла далі, по спині, по боках корови, яка неспроможна була стримати це тремтіння. Щось турбувало тварину, — але вона, не відриваючись, хапала губами сіно, ледве кількома рухами щелепів прожовувала його й ковтала, ковтала. Час від часу корова тягнулася до відра з водою, випивала з половину його — і знов хапала корм.
Це було майже страшно — це невпинне знищення корму. Ніби вже не тварина стояла тут, а якась вдосконалена машина для перетворення сіна й води на безперервний струмінь молока…
Ганна почула, як Олесь запитав у робітниці:
— Міряли температуру давно?
Та відповіла зітхнувши:
— Щопівгодини міряємо.
— Ну?
— Не спадає. Так і тримається на сорок два градуси. Тільки в одної спала до сорока.