Поль Джонс почував себе ображеним, але виду не подавав. Навіть найближчі до нього люди – Івак та мічман Недашківський не помітили, як гірко адміралові на душі. Один він знав, як йому гірко. Так, що в першу мить подумав було про відставку. Лише шотландська твердість характеру та американська схильність до гумору утримали його від нерозважливого вчинку. Одно втішало його: командуючим козацькою флотилією був призначений Антон Головатий, чоловік розумний, освічений, хоробрий і, головне, – приязний до нього. З ним приємно побесідувати і не менш приємно співпрацювати та воювати.
Головатий теж був здивований і вражений несправедливістю і відверто висловив своє ставлення до цього.
– Ганьба! Був би живий Сидір Білий, він прямо звернув би увагу найяснішого князя на цю несправедливість! – Від обурення його мужнє голене обличчя почервоніло, а чорні очі метали блискавки. – Після того, що сталося, мені незручно носити свою нагороду, – вона по праву належить вам, адмірале!
І він потягнувся, щоб зняти з себе Георгіївський хрест.
Поль Джонс перехопив його руку.
– Ні, ні, друже мій, ви чесно заслужили нагороду – і носіть її на здоров’я! До того ж чутка про це дійде до головнокомандуючого, і він затаїть гнів на вас! А я цього не хочу. Я знаю, чого вам коштувало відродити славне Запорозьке Військо і флот після руйнації його з наказу імператриці та того ж таки князя Потьомкіна і що це Військо означає для вашої батьківщини – України. Тож заради цього бережіть свою репутацію і не загострюйте відносин з головнокомандуючим. До того ж я знаю, що ви просили у нього дозволу поселитися з козаками після війни на землях, що прилягають до Чорного моря, від Бугу до Дністра, і він обіцяв вам це. Не зруйнуйте своєю необачністю цієї обіцянки! А за вашу душевність я щиро вдячний вам. Я високо ціную її.
– Мабуть, ви маєте рацію, адмірале, – охолонув Головатий. – Однак при нагоді я дам зрозуміти сіятельному, що вчинив він негаразд.
Така нагода не примусила довго чекати на себе.
Наступного дня Потьомкін викликав його в штаб. За широким столом, на якому лежала карта гирла Дніпра та його околиць, сиділи адмірал Нассау-Зіген, адмірал Мордвинов та начальник штабу генерал Попов, завжди стриманий, підтягнутий, середніх літ та середнього зросту чоловік.
Потьомкін був стурбований. Його єдине живе око неспокійно бігало по карті.
– Панове, – сказав він, – государиня настійливо вимагає якнайшвидше взяти Очаків. Користуючись нашими млявими діями тут, на півдні, Швеція має намір напасти з моря на Санкт-Петербург. Але Очаків – міцний горішок. Тривала наша облога не принесла нам успіху. Чому? Та тому, що Гасан-паша укріпив острів Березань, зробивши його базою для постачання залоги Очакова боєприпасами та харчами. Цей острів, мов остюк в оці, не дає мені спати. Поки ми його не візьмемо, нічого й думати про взяття Очакова! Що будемо робити?
Він по черзі обвів поглядом кожного з присутніх. Усі мовчали, бо самі знали, як нелегко буде взяти той невеликий острів, що, будучи розташований за дванадцять верств від Очакова, сторожував вхід до Дніпровського лиману. Раніше він належав запорожцям, які, вирушаючи в похід через море на Туреччину чи на Крим, відпочивали на ньому, лагодили чайки та запасалися водою, а в далекі князівські часи слугував київським, новгородським та варязьким купцям так само, як пізніше козакам. А тепер турки звели на ньому міцну фортецю – і взяти її нелегко. Нассау-Зіген кілька днів обстрілював її, але не взяв.
– Чого мовчите?
– Думаємо, ваше сіятельство, – озвався Головатий. – Березань – справді міцний горішок.
– Тим більше честі переможцям.
– Почесті – замала плата, ваше сіятельство. Крові там доведеться пролити чимало!
– Що ж ти ще хочеш, отамане?
– Підтвердження на землі для козаків понад морем та Бугом. А також кожному учасникові нагороду – Георгіївський хрест чи медаль! Кожному! А не так, як за бій біля Кінбурна, – вибірково. Навіть адмірал Джонс залишився без нагороди…
– Чому саме Георгіївський хрест? – Потьомкін пропустив мимо вух останнє зауваження Головатого.
– Хрест Святого Георгія дає його власникові великі пільги, а також звільняє рядових козаків від тілесних покарань. Останнє для вільнолюбивих запорожців дуже важливе. Погодьтеся, що кара різками надто образлива для козака.