— Боюся, це не станеться швидко.
Здивована і обурена таким незвично холодним для закоханого зауваженням, місіс Дженнінгс ледь не вигукнула: «О, Господи! Та що ж вам заважає!» Проте вчасно схаменулася і обмежилася наступним безмовним вигуком: «Так дивно! Він що — чекатиме, доки не постаріє ще більше?»
Втім, це відстрочення неначе не образило і не роздосадувало його прекрасну співбесідницю, бо місіс Дженнінгс абсолютно виразно розчула, коли невдовзі вони відійшли від вікна, як Елінор сказала, причому голосом, сповненим щирого почуття:
— Я завжди вважатиму себе вельми вам зобов’язаною.
Вдячність Елінор привела у захват місіс Дженнінгс, і вона лише не могла зрозуміти, яким чином полковник після таких утішних для нього слів знайшов у собі сили майже негайно відкланятися з щонайповнішою незворушністю, нічого навіть Елінор не відповівши! Хіба ж могла вона подумати, що її приятель виявиться таким байдужим кавалером!
У їхній розмові йшлося насправді ось про що.
— Я чув, — мовив полковник з глибоким співчуттям, — як несправедливо і безсердечно обійшлися з вашим молодим другом містером Ферраром його рідні. Адже, якщо не помиляюся, вони відреклися від нього за те, що він відмовився розірвати заручини з вельми достойною дівчиною. Мене не ввели в оману? Це так?
Елінор відповіла ствердно.
— Жорстокість, бездумна жорстокість, — продовжував він палко, — з якою розлучають… або намагаються розлучити молодих людей, зв’язаних давнім почуттям, є жахливою. Місіс Феррар не розуміє, що вона робить… на що може штовхнути свого сина. Я два-три рази зустрічав містера Феррара на Харлі-стріт, і він мені дуже сподобався. Він не належить до тих молодих людей, яких узнаєш близько за такий короткий час, проте я бачив його достатньо, щоб побажати йому щастя заради нього самого, і тим більше — як вашому другові. Наскільки я зрозумів, він має намір прийняти сан. Не відмовте в люб’язності передати йому, що делафордська парафія, як мені повідомили з вранішньою поштою, тепер є вакантною, і він може її отримати, якщо визнає за доцільне… Але в останньому, беручи до уваги нинішні його обставини, певно, сумнівів бути не може. На жаль, вона не належить до багатих парафій, оскільки є вельми невеликою, і приносить не більше двохсот фунтів на рік. Правда, доходи, ймовірно, можна дещо збільшити, проте, мабуть, не настільки, щоб позбутися всіх турбот. Проте, якщо містеру Феррару вона підійде, я буду надзвичайно радий зробити йому послугу. Запевніть його в цьому, прошу вас.
Здивування, в яке вкинуло Елінор це доручення, напевно, було б дещо більшим лише тоді, коли б він і справді запропонував їй руку і серце. Ще два дні тому вона не мала сумніву, що Едвард приречений дуже довго скніти в молодших священиках — і ось йому пропонують парафію, а з нею — і можливість одружуватися! І не когось іншого, а її, саме її просять повідомити йому цю приємну новину! Місіс Дженнінгс майже вгадала, яке почуття нею оволоділо, хоча і приписала його зовсім не тій причині. Нехай до нього додавалося багато дрібніших почуттів — не таких чистих і радісних, але її пошана до добросердя полковника і вдячність за дружбу, що підказала йому цю послугу, зросли стократно, і вона висловила їх зі щирим запалом. Від душі подякувавши йому, вона відгукнулася про принципи і схильності Едварда з тією похвалою, якої вони в її очах заслуговували, і обіцяла виконати його прохання із задоволенням, якщо вже йому хотілося покласти такий приємний обов’язок на когось іншого. Але насправді краще за нього самого цього ніхто не зробить! Іншими словами, вона, безперечно, вважала б за краще ухилитися, щоб позбавити Едварда того болю, якого він не міг не відчути, почувши таку новину з її вуст; проте полковник Брендон із таких самих делікатних причин бажав уникнути прямої розмови і знову попросив її стати посередницею з такою наполегливістю, що в неї забракло духу йому відмовити. Едвард, наскільки їй було відомо, ще не покинув Лондон, і завдяки щасливому випадку міс Стіл повідомила їй його адресу. А тому вона вважала, що зуміє виконати покладене на неї доручення протягом дня. Потім полковник заговорив про те, що він дуже радий мати такого приємного з усіх поглядів сусіда, і саме в цю мить пошкодував, що будинок невеликий і дещо занедбаний, але Елінор, справдивши очікування місіс Дженнінгс, не надала цьому ніякого значення — в усякому разі, невеликим розмірам будинку.