— Гадаю, маленький будинок для них буде навіть зручнішим, бо більше відповідатиме розмірам і їхньої сім’ї, і їхніх доходів.
З чого полковник з подивом збагнув, що, на її думку, містер Феррар, отримавши парафію, не забариться одружитися. Сам він не сумнівався, що делафордська парафія не зможе забезпечити молодику, якщо він одружується, його звичного способу життя. Що він і поквапився пояснити.
— Дохід такий невеликий, що і самотньої людини він майже не забезпечить. Одружитися, маючи в розпорядженні тільки його, містер Феррар ніяк не зможе. На превеликий жаль, більшого я зробити не в змозі — нічого іншого в моєму розпорядженні немає. Якщо ж якийсь непередбачений випадок надасть мені можливість зробити йому нову послугу, то моя думка про нього повинна докорінно змінитися, щоб я тоді не зробив для нього стільки, скільки від щирого серця хотів би зробити тепер. Адже все, чим я можу прислужитися йому зараз, це суща дрібниця і аніскільки не наблизить його до здійснення того, що має бути його головним, його єдиним заповітним бажанням. Ні, одружуватися ще надто рано. В усякому разі, боюся, що це не станеться швидко…
Остання фраза, хибно усвідомлена, не могла не образити витонченої натури місіс Дженнінгс. Проте після точного викладу бесіди полковника Брендона і Елінор біля вікна вдячність, яку та висловила йому на прощання, в цілому могла б видатися і достатньо емоційною, і цілком гідною навіть у тому випадку, якби їй справді освідчилися.
РОЗДІЛ 40
— Ну, міс Дешвуд, — мовила місіс Дженнінгс з багатозначною посмішкою, тільки-но вони залишилися удвох, — я не питаю вас, що говорив вам полковник, хоча я, звісно, постаралася сісти подалі, але, проте, дещо мимохіть почула. Повірте, ніколи в житті я не була такою задоволеною. І від щирого серця бажаю вам усілякої радості.
— Дякую вам, пані, — відповіла Елінор. — Для мене це справді велика радість, і доброту полковника Брендона я дуже ціную. Мало хто вчинив би так! Таке жалісливе серце рідко можна зустріти. Я так здивувалася…
— Господи помилуй! Серденько, ви надто скромні! Мене це анітрохи не здивувало. Я останнім часом нічого іншого і не чекала.
— Певна річ, — вам добре відома доброзичливість полковника. Але передбачити, що нагода випаде так скоро, ви все ж таки не могли!
— Нагода! — повторила місіс Дженнінгс. — Якщо вже чоловік вирішить, то нагоду він завжди зуміє знайти. Отже, серденько, ще раз поздоровляю вас і бажаю вам радості. І якщо у світі бувають щасливі подружжя, я знаю, що незабаром таке побачу!
— І поїдете для цього в Делафорд, еге ж? — зауважила Елінор з легкою усмішкою.
— Обов’язково, серденько! А що будинок занедбаний, то я, їй-богу, не розумію, про що полковник думав. Кращого будинку я не бачила.
— Він просто сказав, що будинок слід підремонтувати.
— А хто винен? Чому він його не підновляв? Кому це слід робити, як не йому?
Але тут увійшов лакей і доповів, що карета подана. Місіс Дженнінгс негайно почала збиратися, кажучи:
— Що ж, серденько, мені пора їхати, а я ще й половини не сказала, чого хотіла. Ну та поговоримо увечері, коли нам ніхто не перешкоджатиме. Вас я з собою не запрошую, голова ж у вас зараз зовсім іншим зайнята, чи до товариства тут! Невже вам не кортить усе мерщій розказати сестричці?
(Маріанна вийшла з вітальні перед тим, як почалася їхня розмова.)
— Звісно, пані, я розкажу Маріанні. Але більше поки що нікому не кажіть.
— Он як! — розчаровано зітхнула місіс Дженнінгс. — Значить, ви не хочете, щоб я і Люсі сказала? Я нині маю намір заїхати в Холборн.
— Ні, пані, навіть Люсі. Будь ласка. Відстрочення на один день великого значення не має, а поки я не напишу містеру Феррару, мені здається, нікому більше про це знати не слід. Я негайно сяду писати. Адже для нього кожна година дорога, оскільки йому належить іще отримати сан.