Як тільки він спокійнісінько дійшов такого висновку, поява місіс Джон Дешвуд поклала край розмові на цю тему. Проте, хоча Фанні торкалася її лише в найтіснішому сімейному колі, Елінор не забарилася помітити, який вплив справило на неї все те, що відбулося: до звичної холодної пихатості тепер додалося деяке збентеження, і із зовицею вона була набагато привітніша, ніж звичайно, а почувши, що Елінор з Маріанною мають намір незабаром покинути столицю, навіть висловила жаль: вона так сподівалася бачитися з ними якомога частіше! Чоловік, що увійшов до вітальні слідом за нею і захоплено ловив кожне її слово, угледів у зусиллі, яке вона над собою зробила, доказ незрівнянної ніжності серця і граціозності.
РОЗДІЛ 42
Ще один короткий візит на Харлі-стріт, під час якого Елінор вислухала поздоровлення брата з приводу того, що вони доїдуть майже до самого Бартона, зовсім не витрачаючись на дорогу, а також з приводу того, що полковник Брендон зібрався приїхати до Клівленда через день-два після них, завершив спілкування брата і сестер у Лондоні, а мляве запрошення Фанні неодмінно заїхати до Норленда, якщо вони опиняться де-небудь поблизу (що було вельми малоймовірним), як і більш емоційна, хоча і дана віч-на-віч, обіцянка Джона негайно відвідати Елінор в Делафорді, залишилися єдиною підставою їхніх майбутніх зустрічей на селі.
Елінор бавила завзятість, з якою всі прагнули відправити її в Делафорд, хоча саме там вона зовсім не хотіла б гостювати, а тим більше — оселитися. Не тільки її брат і місіс Дженнінгс уже бачили в ньому її майбутній будинок, але і Люсі, коли вони прощалися, настійно просила, щоб вона неодмінно туди приїхала.
На самому початку квітня і майже рано-вранці від будинку на Ганновер-сквер і від будинку на Берклі-стріт вирушили дорожні екіпажі, яким належало зустрітися в обумовленому місці на дорозі. Щоб Шарлотта і немовля не дуже стомлювалися подорожувати, вони мали намір неквапно і лише на третю добу прибути до Клівленда, де незабаром до них мали приєднатися містер Палмер з полковником Брендоном, які мали намір їхати набагато швидше.
Маріанна, хоч як мало приємних годин провела вона в Лондоні і хоч як поспішала його покинути, все ж відчувала гіркоту, коли настав час прощатися з будинком, з останнім місцем, де вона ще плекала ті надії, ту віру у Віллоубі, які тепер згасли назавжди. Не могла вона і не пролити сліз, покидаючи місто, де залишався Віллоубі, чиї нові заняття і плани їй не судилося розділити.
Елінор же виїжджала з радістю. Ніякими подібними думками вона до Лондона не була прикута: з тими, хто залишався там, вона з легкістю могла не бачитися взагалі; вона звільнялася від дружби, яку нав’язувала їй Люсі, була задоволена, що відвозить сестру і що Віллоубі після весілля так з нею і не зустрівся, і з надією думала про те, як кілька місяців тихого життя в Бартоні повернуть душевний спокій Маріанні і зміцнять її власний.
У дорозі з ними нічого не трапилося, наступного дня вони дісталися благословенного — чи фатального — графства Сомерсет, бо в уяві Маріанни він малювався або таким, або таким, а на третій день ще задовго до полудня прибули до Клівленда.
Клівлендський будинок, просторий, нової забудови, стояв на пагорбі, і перед ним тягнулися вниз луки. Парку при ньому не було, але сади компенсували це своїми досить великими розмірами. Як і у всіх подібних багатих маєтках, там були і обсаджені кущами доріжки, і тіниста, посипана піском алея, яка огинала лісові посадки, закінчуючись біля парадного фасаду, і мальовничі купи дерев на лужку. Сам будинок оточували ялини, горобина і акації, густою стіною разом з чорними італійськими тополями затуляючи від нього служби.
Маріанна переступила його поріг з бурхливим хвилюванням, народженим думкою, що від Бартона її відділяють усього вісімдесят миль і менше тридцяти миль — від Комбе-Магни.