Не пробувши в його стінах і п’яти хвилин, вона, поки інші клопоталися навкруги Шарлотти, допомагаючи їй показувати дитя економці, знову переступила поріг і поспішила доріжкою поміж по-весняному чепурними кущами до віддаленого пагорба, увінчаного православним храмом, і там її сумовитому погляду за широкою рівниною на південному сході відкрилося пасмо пагорбів на горизонті, з яких, як їй здавалося, можна було побачити Комбе-Магну.
У ці хвилини витонченого, безцінного страждання вона крізь гіркі сльози раділа, що приїхала до Клівленда і, повертаючись до будинку іншою дорогою, насолоджуючись приємним правом сільської свободи вільно вештатися околицями в блаженній самотності, вирішила усі вільні години кожного дня їхнього перебування в гостях у Палмерів присвячувати таким блуканням віч-на-віч із собою.
Маріанна повернулася саме вчасно, щоб разом з іншими оглянути найближчі околиці будинку, і ранок минув непомітно, поки вони, гуляючи місциною, милувалися цвітом на стінах, слухали нарікання садівника на чорну гнилизну та іржу, відвідували оранжереї, де Шарлотта довго сміялася, почувши, що її улюблені рослини через недогляд були висаджені в землю дуже рано і їх побили вранішні заморозки; а потім рушили на пташиний двір, і там вона знайшла ще безліч причин для веселощів: скотарка скаржилася, що корови дають набагато менше молока, ніж очікувалося, кури не бажали висиджувати курчат, їх унадилася тягати лисиця, а багатообіцяючий молодий виводок увесь скосила хвороба.
Ранок був ясний, і Маріанна, будуючи свої плани, навіть і не подумала, що погода може змінитися, перш ніж вони покинуть Клівленд. А тому після обіду вона з великим подивом виявила, що її прогулянці зашкодив обложний дощ. Вона мріяла знову відвідати в сутінках місцевий храм, а може, й поблукати по садах, і, коли б вечір був просто холодним і сирим, вона ні за що не відмовилася б від свого наміру. Але навіть вона не була здатна переконати себе, що затяжний і сильний дощ — це найприємніша погода для прогулянок.
Товариство їхнє було невелике, і вони тихо коротали вечірні години. Місіс Палмер була коло свого немовляти, а місіс Дженнінгс — коло рукоділля. Вони розмовляли про друзів, що залишилися в Лондоні, обговорювали, які вечори влаштує і на яких побуває леді Мідлтон, і довго міркували, дісталися містер Палмер з полковником Брендоном тільки до Редінга, а чи встигли проїхати більше. Елінор, хоч як мало все це її цікавило, приєдналася до їхньої бесіди, а Маріанна, що володіла особливим даром відшукувати дорогу до бібліотеки в будь-якому будинку, як би не уникали цієї кімнати її господарі, незабаром знайшла собі книгу.
Незмінна дружня привітність місіс Палмер не залишала ніяких сумнівів, що для неї вони — найбажаніші гості. Природність і щирість її манер більш ніж компенсували брак такту і смаку, що нерідко змушував її відступати від правил доброго тону. Доброта, якою дихало її гарненьке личко, полонила, дурноверхість, хоча і очевидна, не відштовхувала, бо в ній не було навіть краплі самовдоволення, і Елінор була ладна вибачити їй все, окрім її сміху.
Джентльмени прибули наступного дня до дуже пізнього обіду, поповнивши найприємнішим чином їхнє товариство і внісши бажану різноманітність у теми бесіди, які за довгий (і як і раніше — дощовий) день встигли добряче вичерпатися.
Елінор мало бачила містера Палмера, але і протягом цього короткого часу спостерегла стільки змін у його поводженні з нею і її сестрою, що зовсім не уявляла собі, який він буде в лоні власної сім’ї. Але вона не забарилася переконатися, що зі всіма своїми гостями він тримається як справжній джентльмен і лише дуже рідко буває грубий з дружиною і тещею. З’ясувалося, що він може бути дуже приємним співрозмовником, чому заважала лише схильність уявляти, ніби і всіх інших людей він перевершує так само, як, поза сумнівом, перевершував місіс Дженнінгс і Шарлотту. В іншому характер і звички, наскільки могла судити Елінор, нічим не вирізняли його серед чоловіків того ж віку і кола. Їв він дуже витончено, вставав і лягав спати коли заманеться, почував любов до своєї дитини, хоча і ховав її під маскою зневаги, і щоранку розважався більярдом, замість того щоб братися до справ. Проте тепер він подобався їй набагато більше, ніж вона очікувала від себе, хоча в глибині серця вона анітрохи не шкодувала, що сильніше він їй сподобатися не може, як і не шкодувала, що, спостерігаючи його епікурейське неробство, його егоїзм і самозакоханість, мимоволі і з радістю повертається в думках до шляхетності Едварда, простоти його смаків і скромності.