Про Едварда, вірніше, про деякі його справи, вона дещо дізналася від полковника Брендона, який недавно побував у Дорсетширі і, бачивши в ній як дорогого друга містера Феррара, так і уважну, прихильну до нього самого слухачку, детально розповів їй про будинок священика в Делафорді, про те, що там слід було б багато чого полагодити і який саме ремонт він має намір здійснити. Така його поведінка, а також неприхована радість від їхньої зустрічі, хоча вони і не бачилися лише десять днів, задоволення, з яким він почав розмову з нею, і незмінний інтерес до її думки цілком могли пояснити, чому місіс Дженнінгс була така переконана, ніби він до неї небайдужий; та і сама Елінор, мабуть, запідозрила б те саме, коли б із самого початку не була впевнена, що серцем його цілком володіє Маріанна. Ось чому нічого подібного їй все-таки і на думку не спало б, коли б не натяки місіс Дженнінгс. Втім, вона вважала себе більш тонкою спостерігачкою, бо стежила і за його очима, тоді як місіс Дженнінгс розбирала лише його поведінку, через що і не помітила його тривоги, коли Маріанна поскаржилася на біль у скронях і горлі, позаяк тривогу цю виказували лише його погляди, а не слова, і вона цілковито уникла уваги поважної пані, але Елінор розрізнила в них і ніжну турботу, і надмірний переляк закоханого.
Дві чудові прогулянки в сутінках на третій і четвертий їхній вечір у Клівленді (і не тільки по сухих доріжках квітника, але і по всьому саду, причому по найзатишніших його куточках, що зберегли певну дикість, де дерева були найстарішими, а трава — найвищою і мокрою) «подарували» Маріанні, яка до того ж не завдала собі клопоту негайно зняти мокрі черевички і панчохи, дуже сильну простуду, яка через день-два, як не нехтувала вона нею, як її не заперечувала, настільки розходилася, що всі навколо помітили, а вона була вимушена визнати, як їй погано. Негайно її засипали корисними порадами, і за звичаєм, вона не прийняла жодної.
Жар, лихоманка, слабкість у всьому тілі, кашель, біль у горлі — це дурниці і до ранку після міцного сну минуть самі собою. Лише насилу Елінор умовила сестру, коли та лягла, все ж таки прийняти один-два з найпростіших лікувальних засобів.
РОЗДІЛ 43
Вранці Маріанна встала у звичну годину, на всі дбайливі розпитування відповідала, що їй стало краще, і на доказ спробувала провести день за звичними заняттями. Але лише годину за годиною сиділа біля каміна з книгою, яку не в змозі була читати, бо її морозило, або напівлежала на дивані, відчуваючи млосну слабкість. Коли ж, розхворівшись ще більше, вона рано пішла до себе, полковник Брендон дуже занепокоївся і був здивований спокоєм її сестри: Елінор увесь день, не слухаючи заперечень Маріанни, віддано за нею доглядала і примусила її прийняти на сон усі необхідні ліки, але, як і сестра, вірила в чудодійну силу сну і не почувала особливої тривоги.
Проте безсонна ніч, проведена в лихоманці, не виправдала сподівання обох. І коли Маріанна все-таки схотіла підвестися, вона тут же була вимушена визнати, що їй важко навіть сидіти, — і знову лягла. Елінор не забарилася прислухатися до поради місіс Дженнінгс і послала за палмерівським аптекарем.
Він приїхав, оглянув хвору і, хоча запевнив міс Дешвуд, що через три-чотири дні її сестра зовсім видужає, згадав про можливу лихоманку і промовив слівце «інфекція», перелякавши місіс Палмер, яка негайно подумала про своє малятко. Місіс Дженнінгс із самого початку ставилася до хвороби Маріанни більш серйозно, ніж Елінор, а вислухавши містера Гарріса, стривожилася ще більше, підтвердила всі страхи Шарлотти і зажадала, щоб вона негайно покинула Клівленд разом із сином. Містер Палмер, хоча і твердив, що їхні побоювання безпричинні, не міг протистояти тривозі і наполяганням дружини, і її від’їзд був вирішеною справою. Менш ніж за годину після того, як містер Гарріс піднявся до Маріанни, Шарлотта з сином і нянькою вже відбула до близького родича містера Палмера, чий будинок був розташований за Батом. Чоловік, поступаючись її благанням, обіцяв поїхати за нею туди через день-два. Вона майже так само настирливо умовляла і матір поїхати з нею, але місіс Дженнінгс зі справжньою добротою, яка навіки завоювала їй серце Елінор, сказала, що не покине Клівленда, поки Маріанна зовсім не видужає, невсипущими турботами прагнучи замінити їй матір, від якої її забрала. І Елінор знайшла в ній ревну і діяльну помічницю, ладну ділити з нею всі клопоти догляду за хворою, до того ж навчену досвідом, який не раз ставав у пригоді.