Тут потік її докорів за своє минуле вичерпався, і Елінор, поспішаючи утішити сестру, хоча чесність і не дозволяла їй перебільшувати, не поскупилася на похвали і підтримку, яких її відвертість і розкаяння цілком заслуговували. Маріанна ніжно потиснула їй руку і відповіла:
— Ти дуже добра. А моїм доказом стане майбутнє. Я обдумала свій план, і, якщо зумію його дотримуватися, мої почуття підкорятимуться розуму, а характер стане кращим. Вони більше не завдаватимуть клопоту іншим і не піддаватимуть тортурам мене. Тепер я житиму тільки для моїх близьких. Ти, мама і Маргарет відтепер будете всім моїм світом, уся моя любов і ніжність буде віддана вам трьом. Більше у мене ніколи не з’явиться навіть щонайменшої спокуси розлучитися з вами, з моїм будинком; а якщо я і стану з’являтися в товаристві, то лише для того, щоб показати, що моя зарозумілість приборкана, моє серце стало кращим, і я здатна виконувати свій світський обов’язок і дотримуватися загальноприйнятих правил поведінки з лагідністю і терпимістю. Що ж до Віллоубі…Твердити, ніби я скоро… ніби я коли-небудь забуду його, було б пустопорожніми словами. Ніякі зміни обставин або переконань не згладять пам’яті про нього. Але зайвої влади ця пам’ять не отримає, і стримуватиметься релігією, доводами розуму, постійними заняттями.
Вона замовкла, а потім додала тихо:
— Якби я тільки могла пізнати його серце, все було б набагато легше!
Елінор, яка вже якийсь час зважувала, доречно чи недоречно буде їй поквапитися зі своєю розповіддю, але все іще не могла зробити ніякого висновку, при цих словах, переконавшись, що від роздумів сенсу немає анінайменшого, і треба просто зважитися, незабаром перейшла від думки до справи.
Розповідь свою вона, як їй хотілося б вірити, побудувала дуже вміло: обережно підготувала схвильовану слухачку, просто і точно висловила основні пункти, на яких Віллоубі побудував свої виправдання, віддала належне його каяттю і применшила лише вияв любові, палкої, як і раніше. Маріанна не зронила ані слова. Вона тремтіла, погляд її був спрямований на землю, а губи побіліли набагато сильніше, ніж у перші дні після хвороби. З її уст хотіло зірватися безліч питань, але вона не насмілювалася вимовити їх вголос. Вона ловила кожне слово з жадібною увагою, рука непомітно для неї самої боляче стискала руку сестри, а по щоках струмували сльози.
Елінор, боячись, що вона стомиться, повела її назад до будинку і до самих дверей, без труда здогадуючись, яка цікавість спопеляє Маріанну, хоча вона і не поставила жодного питання, говорила тільки про Віллоубі, про їхню бесіду, у всіх подробицях описуючи, як він вимовляв ті чи інші фрази і як при цьому виглядав — окрім тих випадків, звісно, коли подробиці могли виявитися небезпечними. Тільки вони увійшли до будинку, Маріанна вдячно поцілувала сестру, вимовила крізь сльози тільки два слова «розкажи мамі» і поволі піднялася сходами. Елінор не стала перешкоджати такому зрозумілому бажанню побути на самоті, але з тривогою уявляючи, до чого воно може призвести, і твердо вирішивши повернутися до цієї теми знову, якщо Маріанна сама не почне такої розмови, попрямувала у вітальню, щоб виконати прощальне прохання сестри.
РОЗДІЛ 47
Місіс Дешвуд не залишилася глухою до виправдання свого недавнього улюбленця. Її втішило, що частину вини з нього знято, вона відчула до нього жалість, від душі побажала йому щастя. Але колишня прихильність не могла повернутися. Ніщо не могло дати підстави вважати його поведінку з Маріанною бездоганною, його самого — незаплямованим. Ніщо не могло стерти з пам’яті те, скільки та через нього страждала, або виправдати його вчинок з Елізою. А тому ніщо не могло повернути йому колишнього місця в її серці або зашкодити інтересам полковника Брендона.