Заперечити це йому було нелегко, але він все одно вперто відмовлявся писати листа з виявленнями належної покірності, і, щоб полегшити йому це примирення — коли він згадав, що усно, мабуть, зуміє висловитися лагідніше, ніж на папері, — дійшли згоди, що писати Фанні він все-таки не стане, а поїде до Лондона, щоб особисто заручитися її заступництвом.
— А якщо вони і справді щиро хочуть влаштувати примирення між ними, — сказала Маріанна, йдучи за своїм наміром бути щирою і доброзичливою до всіх, — я повірю, що навіть Джон і Фанні не позбавлені достойних рис.
Хоча візит полковника Брендона продовжувався лише чотири дні, він виїхав з Бартона разом з Едвардом, щоб той дорогою завернув до Делафорда, своїми очима побачив їхній майбутній будинок і обговорив зі своїм другом і покровителем, які потрібні переробки, а потім, пробувши там днів зо два, вирушити далі до Лондона.
РОЗДІЛ 50
Місіс Феррар після належних заперечень, досить гнівних і наполегливих, щоб убезпечитися від звинувачення, яке вона неначе завжди боялася накликати на себе, — звинувачення в доброзичливості, погодилася, щоб Едвард був допущений їй на очі і знову оголошений її сином.
Останніми місяцями у її сім’ї сталося багато змін. Упродовж багатьох років вона була матір’ю двох синів, але злочин і зречення Едварда кілька тижнів тому позбавили її одного з них, таке ж зречення Роберта залишило її на два тижні зовсім без синів, а зараз, із поновленням Едварда в минулих правах, вона знову повернула одного сина.
Але, отримавши дозвіл вважатися сином, він все ж таки не міг не відчувати своє існування на землі достатньо міцним, доки не сказав їй про свої нові заручини, бо непокоївся, коли б оголошення цієї обставини знову не завдало фатального удару його існуванню і незабаром витіснило світ за очі так само швидко, як і першого разу. Тому злощасне визнання було обставлене боязкими пересторогами, але вислухали його з несподіваним спокоєм. Спочатку місіс Феррар, звісно, спробувала відговорити його від шлюбу з міс Дешвуд, вдаючись до всіх доводів, які тільки мала: розтлумачила йому, що в міс Мортон він знайде дружину і вищу за становищем, і значно багатшу, доповнивши свої слова поясненням, що міс Мортон — дочка титулованої особи з приданим у тридцять тисяч фунтів, тоді як міс Дешвуд — усього лише дочка провінційного поміщика і має у своєму розпорядженні тільки три тисячі. Але, коли вона переконалася, що, цілком погоджуючись з проголошеними нею істинами, він, проте, не схильний ними керуватися, вона, пам’ятаючи це, визнала за благо поступитися і після тривалої недоброзичливої паузи, якої вимагали її гідність і необхідність знищити всяку можливість запідозрити її в сердечній доброті, дала милостиву згоду на шлюб Едварда з Елінор.
Потім належало визначити, якою мірою їй належить збільшити їх статок, і тут з’ясувалося, що Едвард був тепер хоч і єдиним її сином, але зовсім не старшим: Роберт отримав кругленьку тисячу фунтів річного доходу, але вона аніскільки не заперечувала проти того, щоб Едвард прийняв сан заради двохсот п’ятдесяти фунтів (і то в кращому разі), і, нічого не обіцяючи згодом, обмежилася тими ж десятьма тисячами, які раніше дала за Фанні.
Проте це було саме стільки, скільки очікувалося, і далеко перевершувало всі сподівання і Едварда і Елінор, а тому, судячи з незграбних її вибачень, лише сама місіс Феррар була занепокоєна, що не зважилася на більше.
Тепер, коли їм був забезпечений дохід цілком достатній для всіх їхніх потреб, а Едвард прийняв парафію, залишалося лише чекати, доки не буде готовий будинок, який полковник Брендон, спонуканий палким бажанням зробити послугу Елінор, перебудовував вельми суттєво. Якийсь час терпляче чекаючи кінця всіх переробок, переживши тисячу розчарувань і прикрих зволікань через незбагненну вайлуватість і млявість робітників, Елінор, як це часто трапляється, раптом забула своє перше непорушне рішення з’явитися перед вівтарем не раніше, ніж її нове житло буде зовсім готове, і на початку осені в бартонській церкві відбулося одруження.
Перший місяць сімейного життя вони провели в помешканні свого друга, звідки було вельми зручно стежити за роботами в їхньому власному будинку і влаштовувати все на власний смак — вибирати шпалери, розбивати квітник і планувати петлю під’їзної дороги. Пророцтва місіс Дженнінгс, хоча і помітно переплутавшись, в основному збулися, бо в Михайлів день вона гостювала у Едварда і його дружини в Делафорді, побачивши в Елінор і її чоловікові найщасливішу — на її щире переконання — на світі пару. І справді, їм уже нічого не залишалося бажати, окрім одруження полковника Брендона на Маріанні та більш зручного пасовища для своїх корів.