На новосіллі їх відвідали майже всі їхні родичі і друзі. Місіс Феррар прибула, щоб уважно придивитися до щастя, на яке зі слабкості, якої майже соромилася, дала свій дозвіл. І навіть містер і місіс Джон Дешвуд не зупинилися перед витратами на подорож із самого Сассекса, щоб засвідчити їм свою повагу.
— Не скажу, мила сестричко, що я розчарований, — сказав Джон, коли якось вранці вони проходили повз ворота делафордського панського будинку, — це було б несправедливо, бо ти можеш вважати себе найщасливішою жінкою у світі. Признаюся, мені зробило б велику приємність назвати полковника Брендона братом. Його землі, його маєток, його будинок — усе в такому чудовому, в такому прекрасному стані! А його ліси! Ніде в Дорсетширі я не бачив таких колод, які зберігаються зараз в делафордському сараї! І хоча, мабуть, в Маріанні немає тих рис, які повинні його полонити, все ж таки я порадив би тобі частіше запрошувати їх сюди: полковник Брендон так довго живе у себе в маєтку, що нічого передбачити неможливо. Адже коли люди проводять багато часу в товаристві одне одного, майже нікого більше не бачивши… До того ж хто, як не ти, зуміє відрекомендувати її в найвигіднішому світлі… Коротше кажучи, твій обов’язок — дати їй таку можливість… Ти ж мене розумієш!
Хоча місіс Феррар і погостювала у них, і незмінно обходилася з ними удавано ласкаво, щирою її увагою і прихильністю вони обтяжені не були. Все це сталося через байдикування Роберта і хитрість його дружини, яким вдалося протягом лише кількох місяців заслужити і увагу, і фавор. Егоїстична спритність Люсі, що прирекла Роберта на немилість, не забарилася і виручити його. Бо вкрай шаноблива покірність, запобіглива увага і лестощі, незмінно застосовувані при щонайменшій нагоді, примирили місіс Феррар з вибором Роберта і повернули йому всю її колишню прихильність.
Таким чином, уся поведінка Люсі в цих обставинах і успіх, що її увінчав, можуть послужити вражаючим прикладом того, як наполегливі і невсипущі турботи про власну вигоду, хоч би які, здавалося, непереборні перешкоди перед ними поставали, врешті-решт дають усі блага, пов’язані з багатством, а оплачуються вони втратою лише часу і совісті. Коли Роберт захотів з нею познайомитися і потайки відвідав її в Бартлетівських будинках, у нього, як здогадувався його брат, була лише одна мета: переконати її розірвати заручини. А оскільки для цього вимагалося лише подолати їхню взаємну прихильність, він, природно, вважав, що однієї-двох зустрічей буде достатньо, щоб абсолютно улагодити справу. Але в цьому — і лише в цьому він помилився, бо Люсі, хоча негайно і подала йому надію, що його красномовство, поза сумнівом, її переконає, все якось до кінця не переконувалася. Щоразу для повної перемоги бракувало ще тільки одного його візиту, ще тільки однієї розмови з ним. Коли вони прощалися, у неї неодмінно виникали нові сумніви, розвіяти які могли лише ще півгодини бесіди з ним. Тому побачення їхні продовжувалися, а все інше сталося само собою. Мало-помалу вони перестали згадувати про Едварда і говорили вже тільки про Роберта — на цю тему в нього завжди знаходилося сказати багато більше, ніж про будь-кого іншого, а його інтерес майже не поступався її власному, і, коротше кажучи, обоє незабаром переконалися, що він зовсім витіснив брата з її серця. Роберт був гордий своєю перемогою, гордий, що так обдурив Едварда, і дуже гордий, що одружувався таємно без материнської згоди. Подальше відоме. Вони провели в Доліші кілька надзвичайно щасливих місяців: Люсі мала багато родичів і старих друзів, яких тепер треба було позбутися, а він накреслив кілька планів найпрекрасніших котеджів, — після чого, повернувшись до Лондона, здобули прощення місіс Феррар найпростішим засобом, до якого вдалися за наполяганням Люсі, — просто його попросили. Спочатку прощення, як і слід було чекати, стосувалося лише Роберта, Люсі ж, яка нічим його матері зобов’язана не була і тому ніякого обов’язку щодо неї не порушила, перебувала непрощеною іще місяців зо два. Але незмінна покірливість поведінки, призначені для передавання місіс Феррар гіркі докори собі за провину Роберта і найсмиренніша вдячність за ту суворість, з якою до неї ставилися, з часом дали їй бундючне визнання її існування.
Подібна поблажливість сповнила її невимовною вдячністю і захопленням, а далі їй залишалося лише швидко піднятися усіма сходами на самісіньку вершину милостей і впливу. Люсі стала така ж дорога місіс Феррар, як Роберт і Фанні. Едвард так ніколи і не отримав пробачення за давній злочинний намір одружитися з нею, а Елінор, хоча і була вищою за неї і народженням, й усім іншим, згадувалася лише як сумний мезальянс; Люсі користувалася всіма правами улюбленої дочки, якою відкрито і визнавалася. Вони влаштувалися в столиці, отримували вельми щедру допомогу від місіс Феррар, були в найчудовіших стосунках з дружиною містера Джона Дешвуда і ним самим, і, якщо не зважати на взаємну заздрість і серцеву неприязнь, що кипіла між Фанні і Люсі, до яких їхні чоловіки, натурально, не залишалися непричетними, а також повсякчасних домашніх негараздів між самими Робертом і Люсі, ніщо не могло б перевершити безтурботну гармонію, що панувала між ними всіма.