— Навіщо вони нас запрошують? — сказала Маріанна, щойно гості пішли. — Вважається, що орендна плата за котедж дуже мала, але, проте, ми знімаємо його на вельми тяжких умовах, якщо зобов’язані обідати у них щоразу, коли до них або до нас приїжджають гості!
— Вони продовжують часто запрошувати нас із тієї ж люб’язності і доброти, що й кілька тижнів тому, — заперечила Елінор. — І якщо бувати у них нам стало обтяжливо і нудно, то не тому, що вони стали іншими. Причину слід шукати не в них.
РОЗДІЛ 20
Не встигли панночки Дешвуд увійти до вітальні Бартон-парку в одні двері, як в другі вбігла місіс Палмер, така ж весела і жвава, як і напередодні. Вона потиснула їм усім руки з великою щирістю і висловила надзвичайне захоплення, що знову їх бачить.
— Як добре, що ви прийшли! — сказала вона, сідаючи між Елінор і Маріанною. — День такий похмурий, і я боялася, що ви залишитеся вдома, а це було б жахливо! Адже ми завтра їдемо. І нічого не можна вдіяти, бо на тому тижні ми чекаємо Вестонів. Ми ж приїхали сюди так несподівано! Я нічого не знала, як раптом подають карету, і містер Палмер питає, чи поїду я з ним до Бартона. Він такий дивак! Ніколи ні про що мене не попереджає! Мені так шкода, що ми не зможемо залишитися надовше. Проте, сподіваюся, ми дуже скоро побачимося у Лондоні!
Їм довелося покласти край цим надіям.
— Як?! Не приїдете до Лондона? — вигукнула місіс Палмер зі сміхом. — Таке розчарування! Я можу зняти для вас прегарний будинок, зовсім поряд з нами, на Ганновер-сквер. Ні, ви просто мусите приїхати! Якщо місіс Дешвуд не захоче з’являтися в товаристві, то я вас супроводжуватиму, поки не підійде мій час.
Вони подякували їй, але на всі її умовляння не піддалися.
— Любий мій, — звернулася місіс Палмер до чоловіка, який саме ввійшов до вітальні, — допоможи мені переконати міс Дешвуд і її сестричок, що їм неодмінно треба взимку приїхати до Лондона.
Відповіді від того не надійшло, і, злегка вклонившись гостям, він почав лаяти погоду.
— Така гидота, — сказав він. — У таку погоду геть усе здається бридким. Дощ наводить нудьгу в будинку не менше, ніж коли вийдеш з нього. На знайомі обличчя дивитися осоружно. Якого біса сер Джон не поставив у себе більярда? Мало хто знає, яка це чудова розвага. Сер Джон такий же нестерпний, як і ця погода!
Невдовзі до них приєдналися й інші.
— Боюся, міс Маріанно, — сказав сер Джон, — сьогодні вам доведеться відмовитися від вашої звичайної прогулянки до Алленхема.
Маріанна спохмурніла і нічого не відповіла.
— Прошу, не будьте з нами такою потайливою, — вигукнула місіс Палмер. — Нам усе відомо, запевняю вас. І я у захваті від вашого смаку, бо він — на диво вродливий! Між іншим, на селі ми майже сусіди. Від нас до його маєтку не більше десяти миль, це точно.
— Щонайменше тридцять, — сказав її чоловік.
— Гаразд! Але яка різниця? В його будинку я не бувала, але кажуть, що там усе чарівно.
— Більш огидної халупи мені бачити не доводилося, — сказав містер Палмер.
Маріанна промовчала, але з її обличчя було видно, що слухала вона дуже зацікавлено.
— Невже там усе таке вже й потворне? — вела далі місіс Палмер. — Значить, мені говорили про якийсь інший чарівний будинок.
Коли вони сіли за стіл, сер Джон з жалем зауважив, що їх усього восьмеро.
— Люба, — сказав він, звертаючись до своєї дружини, — шкода, що нас так мало. Чому ти не запросила Гілбертів приїхати до нас сьогодні?
— А хіба, добродію, коли ви говорили зі мною про це, я не пояснила вам, що ви просите неможливого? Адже останніми обідали у нас саме вони.
— Ми з вами, сер Джон, про такі церемонії і не думали б, — сказала місіс Дженнінгс.
— І показали б свою невихованість! — вигукнув містер Палмер.
— Любий, ви усім заперечуєте, — зауважила його дружина зі звичайним своїм сміхом. — Вам не здається, що ви самі невиховані?
— Не знаю, кому я заперечував, сказавши, що ваша мати погано вихована.
— Можете гудити мене скільки вам завгодно, — втрутилася його добродушна теща. — Шарлотту з шиї в мене ви зняли і повернути її не зможете. Тож тут — моя перевага.
Шарлотта від щирого серця розсміялася при думці, що чоловік не може її позбутися. Нехай приндиться на неї скільки йому завгодно, оголосила вона переможно, а житимуть вони все одно разом. Більш життєрадісну натуру, ніж місіс Палмер, — з незмінно веселим настроєм, упертим бажанням завжди і всюди бути щасливою, — уявити було неможливо. Підкреслена байдужість, грубість і буркотливість чоловіка анітрохи її не дратували, і, коли він гудив або лаяв її, вона тільки весело сміялася.