— Сер Джон нам його дуже розхвалював, — поквапилася пояснити Люсі, напевне, маючи намір пом’якшити безцеремонність сестри.
— Кожному, хто бачив Норленд, — сказала Елінор, — він, здається, не може не сподобатися. Але так добре, як ми, його краси не знає ніхто.
— А елегантних кавалерів ви там мали багато? В тутешніх краях їх щось не видно. А як на мене, то без них жодне товариство нічого не варте.
— А чому це ти уявила, — урвала її Люсі, червоніючи за сестру, — ніби в Девонширі має бути менше шляхетних молодих людей, ніж у Сассексі?
— Ой, сестричко, я ж не кажу, що їх тут немає. Звісно, що в Ексетері елегантних чепурунів повнісінько. Тільки звідки мені знати, які кавалери бували в Норленді! Ось я і подумала: може, в Бартоні міс Дешвуд з сестричками нудно, якщо тут їх не так багато, як вони до того звикли. Але, може, вам, панночки, кавалери і ні до чого, може, вам і без них весело. А я так гадаю, що краще за молодиків нічого немає, аби тільки вони причепурилися і були ввічливі. Коли вони неохайні і нечемні, так на них і дивитися не хочеться. Ось містер Роуз в Ексетері вже такий милий, такий кавалер! Він, знаєте, писар у містера Сімпсона, а зустріти його вранці — так очі б мої на нього не дивилися! Гадаю, ваш братик, міс Дешвуд, доки не одружувався, був незрівнянний кавалер, та ще при його грошах!
— Знаєте, важко сказати, — відповіла Елінор. — Мені не зовсім зрозуміле значення цього слова. Але в усякому разі, якщо до одруження він коли-небудь і був незрівнянним кавалером, то він ним і залишився, бо ніякої зміни в ньому непомітно.
— Та годі вам! Як же одружений може бути кавалером? У одружених інші заняття!
— О Господи, Енн! — вигукнула її сестра. — Невже тобі, окрім кавалерів, говорити ні про що? Міс Дешвуд подумає, що в тебе голова тільки ними й заповнена.
І, щоб змінити розмову, вона заходилася захоплюватися будинком і меблями.
Обидві міс Стіл достатньо себе показали. Вульгарна настирливість і дурість старшої говорили самі за себе, а краса і хитрість молодшої не перешкодили Елінор помітити, що в ній немає ні справжньої вихованості, ні душевної прямоти, і вона повернулася додому без щонайменшого бажання завести з ними ближче знайомство.
Але міс Стіл і Люсі були іншої думки. Вони приїхали з Ексетера з цілим оберемком захоплень, щоб обдаровувати ними сера Джона Мідлтона, його дружину, дітей і всіх його ближніх, а тому не поскупилися на них і для його прекрасних родичок: за їх словами, таких гарних, витончених, освічених і чарівних дівчат вони ще не зустрічали і палали бажанням зійтися з ними ближче. І, як невдовзі з’ясувала Елінор, зійтися з ними ближче і вона і її сестри були приречені, бо сер Джон був цілком на боці дівчат Стіл, а при такому союзнику опір був даремним, і їм довелося терпіти ту близькість, яка означає, що люди майже щодня проводять годину-дві в одній кімнаті. Більшого сер Джон досягти не міг, чого, втім, сам він і не підозрював, щиро гадаючи, ніби проводити час разом і бути друзями — це одне і те ж саме, і, допоки його безперервні зусилля зводити їх під одним дахом мали успіх, він не мав ніяких сумнівів, що їх уже пов’язує найзадушевніша дружба. Слід віддати йому належне: він вживав усіх зусиль, щоб утвердити між ними довірливість, повідомляючи панночкам Стіл найпотаємніші подробиці всього, що він знав або припускав про своїх родичок, тож і мало не другого разу, як вони побачилися, міс Стіл привітала Елінор з тим, що міс Маріанна не встигла приїхати, а вже підкорила прегарного кавалера.
— Добре було б видати її заміж, доки вона така молода! — сказала вона. — А він, як я чула, всім кавалерам кавалер і вродливець. Від щирого серця бажаю вам того ж, і якомога швидше. А може, у вас уже є потаємний милий друг?
У Елінор не було підстав вважати, що сер Джон, не пожалівши Маріанну, раптом пожаліє її і не почне патякати про неї і Едварда. Тим більше що тепер він навіть вважав за краще жартувати щодо неї, оскільки ці шпильки були привабливі новизною і відкривали ширше поле для усіляких припущень. Після від’їзду Едварда, щоразу, коли вони обідали разом, сер Джон піднімав тост за її сердечні почуття з таким багатозначним виглядом, підморгуючи і киваючи, що звертав на неї загальну увагу. При тому неодмінно згадувалася літера «еф», яка потім давала поживу для такої кількості дотепів, що Елінор давно вже змушена була визнати її найдотепнішою літерою алфавіту.
Як вона і очікувала, цими дотепами тепер тішилися сестрички Стіл, і в старшій вони викликали нестримне бажання взнати ім’я молодої людини, про яку йшлося. Бажання це вона часто виявляла з чималим нахабством, що, до речі, ні в чому не суперечило її постійному прагненню дізнатися більше про їхню сім’ю. Втім, сер Джон недовго грався з цікавістю, яку обожнював розпалювати, бо назвати ім’я йому було не менше спокусливо, ніж міс Стіл почути його.