Елінор визнала за благо промовчати, побоюючись, щоб вони не штовхнули одна одну на зайву відвертість і нестриманість, і навіть майже вирішила раз і назавжди припинити цю розмову. Настала довга пауза, що тривала добрих десять хвилин, і знову першою заговорила Люсі.
— А ви взимку будете в Лондоні, міс Дешвуд? — спитала вона зі звичайною своєю безцеремонністю.
— Звісно, ні.
— Як шкода! — зітхнула Люсі, але її очі радісно заблищали. — Мені принесло б таке задоволення побачитися з вами там. Але, вважаю, ви все ж таки туди приїдете. Ваш братик і невістка неодмінно запросять вас погостювати у них в столиці.
— Я не зможу прийняти їхнє запрошення.
— Яка досада! А я вже сподівалася зустрітися з вами в Лондоні! Ми з Енн поїдемо туди наприкінці січня до одних наших родичів, вони нас уже кілька років запрошують. Але я їду тільки заради Едварда. Він буде там у лютому. А так Лондон зовсім мене не вабить. Він мені не подобається.
Незабаром перший робер завершився, Елінор покликали до картярського столика, і на цьому задушевна бесіда і скінчилася, що аніскільки не засмутило ні ту, ні другу, оскільки за весь цей час не було вимовлено жодного слова, яке могло б пом’якшити їх взаємну неприязнь. Елінор сіла за карти в сумному переконанні, що Едвард не тільки не почуває ані найменшої ніжності до своєї майбутньої дружини, але і не знайде в шлюбі навіть того щастя, яке вона могла б дати йому, якби її серце зберігало хоча б якесь почуття до нього — адже тільки корисливість і егоїзм могли примусити жінку не розірвати заручини з чоловіком, котрого, як їй, мабуть, було добре відомо, вона давно обтяжувала.
Після цього вечора Елінор сама до теми їхньої бесіди більше не поверталася, хоча Люсі не минала нагоди торкнутися її і, отримавши лист від Едварда, ніколи не забувала поділитися своїм щастям зі своєю повірницею. Але Елінор відповідала їй спокійно і обережно, припиняючи розмову, наскільки це дозволяла ввічливість, бо вважала, що Люсі така розмова приносить нічим не заслужене задоволення, а їй самій загрожує небезпекою.
Панночки Стіл прогостювали в Бартон-парку набагато довше, ніж передбачалося на час їхнього запрошення. Вони все більше входили там у милість, без них уже не могли обійтися. Сер Джон і чути не хотів про їхній від’їзд, і всупереч численним давнім обіцянкам поїхати до Ексетера і настійній необхідності негайно виїхати, щоб цих обіцянок дотриматися, що наставала наприкінці кожного тижня, вони поступалися умовлянням і пробули в Бартоні майже два місяці, беручи належну участь і приготуваннях до того свята, важливість якого підтверджується великою кількістю балів і званих обідів.
РОЗДІЛ 25
Хоча місіс Дженнінгс і мала звичку більшу частину року проводити у своїх дочок і друзів, звідси ще не витікало, ніби власного постійного житла в неї не було. Після смерті чоловіка, який вів вигідну торгівлю в не надто аристократичній частині столиці, взимку вона поверталася до будинку на одній з вулиць неподалік Портмен-сквер. І з наближенням січня її думки все частіше зверталися до цього будинку, куди вона одного прекрасного дня раптово — і для них абсолютно несподівано — запросила поїхати із собою старших міс Дешвуд. Елінор, не помітивши, ні як спалахнуло і негайно зблідло обличчя сестри, ні радісного блиску в її очах, з вдячністю, але рішуче відмовилася за них обох у повній упевненості, що Маріанна цілком з нею згодна. Послалася вона на те, що вони не можуть залишити свою матір одну в таку пору року. Місіс Дженнінгс вислухала її із подивом і тут же повторила запрошення.
— О Господи! Та ваша матінка чудово без вас обійдеться, вже повірте мені, а я щиро прошу вас скласти мені компанію і нічого навіть слухати не хочу! І не бійтеся, що ви мене утруднятимете. Мені це не завдасть ніякого клопоту. Відправлю Бетті поштовою каретою — що-що, а це я можу собі дозволити! Утрьох ми чудово вміщатимемося в моєму дорожньому екіпажі. А коли в Лондоні ви не побажаєте щоразу виїздити зі мною, то й нехай — поїдете якщо не з однією моєю дочкою, так з другою. Я знаю — ваша матінка не заперечуватиме. Я добре змогла прилаштувати своїх дівчаток, то кому ж їй і доручити вас, як не мені! І коли я не видам заміж хоч одну з вас, так провина буде не моя. Я всім молодикам замовлю за вас слівце, можете бути упевнені!
— Здається мені, — втрутився сер Джон, — що міс Маріанна сперечатися не стане, якщо її старша сестричка дасть свою згоду. Ну хіба гаразд буде позбавляти її маленької радості тільки через те, що міс Дешвуд така вперта? А тому я вам двом раджу податися до столиці, коли Бартон вам надокучить, ані слова міс Дешвуд не кажучи.