Полковник слухав її з великою увагою, але, мабуть, встиг узяти себе в руки і, більше до цієї теми не повертаючись, сказав, що дуже щасливий бачити їх у Лондоні, а потім спитав, як вони доїхали, як поживають їхні спільні знайомі.
Вони продовжували вести світську бесіду, аніскільки їм не цікаву, обоє смутні, обоє думаючи про інше. Елінор хотіла б спитати, чи в Лондоні Віллоубі, але боялася завдати йому болю, згадавши його суперника, і врешті-решт, не знаючи, про що говорити далі, спитала, чи весь час відтоді, як вони бачилися востаннє, він провів у Лондоні.
— Так, — відповів він трохи непевно. — Майже весь час. Разів зо два я на кілька днів виїжджав до Делафорда, але повернутися в Бартон ніяк не міг.
Його слова і тон негайно нагадали їй усі обставини його від’їзду, а також настирливі розпитування і підозри місіс Дженнінгс, і вона злякалася, що власне її питання могло тлумачитися як цікавість, якої вона зовсім не відчувала ні тоді, ні тепер.
Але тут до вітальні увійшла місіс Дженнінгс.
— А, полковнику! — вигукнула вона зі звичайною своєю галасливою привітністю. — Я страшенно рада вас бачити… даруйте, що забарилася… Щиро прошу вибачити мене, але мені треба було огледітися і зайнятися справами, адже я дуже давно не була вдома, а ви знаєте, скільки всіляких дрібниць набирається, варто тільки відлучитися. І потім ще Картрайт, потрібно було розплатитися. Господи, після обіду я ні хвилини спокою не мала! Але ж скажіть, полковнику, а ви як здогадалися, що я приїхала?
— Я мав задоволення почути про це від містера Палмера. Я нині в них обідав.
— Оце так! І як їм ведеться? Що Шарлотта? Вже, мабуть, товста, як бочка?
— Місіс Палмер, здається, при доброму здоров’ї і доручила передати вам, що вже завтра буде у вас.
— Ага, так я і думала. Але, полковнику, я, як бачите, привезла з собою двох панночок… Тобто зараз ви бачите одну, але десь тут і друга є. І не хто інший, як ваша приятелька міс Маріанна, що вам, зрозуміло, приємно почути. Боже мій, не знаю, як ви з містером Віллоубі розберетеся між собою через неї! Як гарно бути молодою і вродливою! Я теж була колись молодою, та тільки не надто красивою, на свою біду. Втім, заміж я вийшла за пречудового чоловіка, краще за якого і найпершій красуні не знайти! Бідолаха! Він помер ось уже вісім років тому, а то й більше. Але, полковнику, де ви були відтоді, як ми вас бачили востаннє? І як ваші справи? О, ну які можуть бути секрети між друзями?
Він відповів на всі її запитання зі звичайною своєю м’якістю, але так, що вона не зуміла задовольнити своєї цікавості. Потім Елінор сіла заварювати чай, і Маріанна змушена була вийти до них.
З її появою полковник Брендон став ще більш серйозний і мовчазний, а потім відкланявся, хоч як умовляла його місіс Дженнінгс посидіти ще трохи. Більше ніхто з візитом не з’явився, і вони одностайно вирішили лягти спати раненько.
Наступного ранку Маріанна прокинулася в прекрасному настрої, знову вся сяючи радістю. Розчарування минулого вечора було забуте в передчутті того, що обіцяв новий день. Вони не встигли поснідати, як біля дверей зупинилася карета місіс Палмер, і за хвилину вона зі сміхом увійшла до вітальні, так радіючи їм усім, що було важко сказати, кого їй приємніше бачити — свою матусю чи бартонських знайомих. Так дивно, що вони приїхали до Лондона, хоча вона нічого іншого і не припускала із самого початку! Вона гнівається на них за те, що вони прийняли запрошення її матусі, після того як їй відмовили! Але, певна річ, вона ніколи їм не пробачила б, якби вони все-таки не приїхали!
— Містер Палмер буде такий щасливий вас бачити! — вела вона далі. — Як, по-вашому, що він сказав, дізнавшись, що ви їдете з мамою? Я, їй-богу, вже забула, але це було так кумедно!
Години зо дві вони провели, як висловилася місіс Дженнінгс, за приємною бесідою, — іншими словами, вона розпитувала про всіх їхніх знайомих, а місіс Палмер сміялася без жодної причини, після чого остання запропонувала їм усім поїхати з нею по крамницях, де їй неодмінно треба було побувати уранці, і місіс Дженнінгс та Елінор негайно погодилися, бо теж хотіли щось купити, а Маріанна спочатку відмовилася, але потім пристала до них.
Але хоч би куди вони заїжджали, Маріанна весь час була насторожі. Особливо на Бонд-стріт, де вони провели досить багато часу, її погляд постійно когось шукав. І в який магазин вони не заходили, вона не помічала того, що їм показували, аніскільки не цікавилася тим, що було цікаво її супутницям. Вона насуплювалася, не знаходила собі місця, і марно сестра питалася її думки, навіть коли вибір однаково торкався їх обох. Ніщо не приносило їй ніякого задоволення, вона згоряла від нетерпіння скоріше повернутися додому і лише насилу стримувала досаду на забарливість місіс Палмер, чиї очі помічали кожну красиву, нову або дорогу річ; вона жадала закупити їх усі, але не могла вибрати жодної і марнувала час у захватах і ваганнях.