Додому вони повернулися перед полуднем і ледь переступили поріг, як Маріанна спурхнула на гору сходами, і коли Елінор піднялася слідом за нею, вона вже відвернулася від столу з сумним обличчям, яке сказало її сестрі без слів: Віллоубі не приходив.
— Мені не залишали листа, поки нас не було? — спитала вона у лакея, що саме увійшов із пакунками. Відповідь була заперечною.
— А ви впевнені, що ні слуга, ні швейцар не приходили з листом або запискою?
Лакей відповів, що ніхто не приходив.
«Оце так дивина! — подумала Елінор, з тривогою дивлячись на сестру. — Якби вона не знала напевно, що він у місті, то написала б йому не на його лондонську адресу, а в Комбі-Магну. Але якщо він тут, то як дивно, що він не приїхав і не написав! Ой, мамо, мабуть, ви марно схвалювали заручини зовсім ще юної дівчинки з людиною, про яку ми, врешті-решт, знаємо так мало; дозволили, щоб усе залишилося таким невизначеним, таким таємним! Мені важко утриматися від розпитувань, але мені не пробачать, якщо я втручуся!»
Після деяких роздумів вона вирішила, на випадок, якщо така гнітюча непевність триватиме, спробувати переконати місіс Дешвуд в необхідності довідатися про цю людину якнайдокладніше.
Цього дня у них, окрім місіс Палмер, обідали ще дві літні пані, приятельки місіс Дженнінгс, яких вона запросила вранці, зустрівшись із ними на Бонд-стріт. Перша покинула їх невдовзі після чаю, щоб устигнути на званий вечір, і Елінор довелося сісти за віст четвертою. Маріанна в подібних випадках нічим не могла зарадити, бо не бажала опанувати цю гру, проте вечір, хоча вона і могла б чимось задовольнити себе, минув не більш приємно, ніж для Елінор, бо гарячковість очікування постійно змінювалася болісним розчаруванням. Вона сідала на кілька хвилин з книжкою, але наразі відкидала її і поверталася до більш цікавого марнування часу, ходячи з кутка в куток і на мить затримуючись біля вікна у сподіванні почути такий очікуваний стукіт.
РОЗДІЛ 27
— Якщо така ясна погода стоятиме і далі, — зауважила місіс Дженнінгс, коли вони зустрілися за сніданком наступного ранку, — сер Джон навряд чи захоче виїхати з Бартона і наступного тижня. Адже завзятому мисливцю згаяти навіть день — завжди така досада! Бідолахи! Я дуже жалію, коли що-небудь заважає їхній забаві. Вони так засмучуються!
— І справді! — скрикнула Маріанна уже веселішим голосом і підбігла до вікна поглянути на небо. — Як я не здогадалася! Так, багатьох мисливців така погода затримає в селі.
Слова місіс Дженнінгс лягли на серце Маріанні якраз вчасно, і до неї повернувся гарний настрій.
— Так, для них це і справді хороша погода, — вела вона далі, знову сідаючи до столу із сяючим від щастя обличчям. — Вони, безперечно, їй дуже раді (її обличчя трохи спохмурніло). Але довго ж вона не триватиме. О цій порі року і після таких дощів зміна повинна наступити дуже скоро. Запанує холод і, може, навіть лютий мороз. Ще день-два, мабуть, але таке незвичне тепло не забариться скінчитися. Мабуть, уже сьогодні до вечора все замерзне!
— В усякому разі, — сказала Елінор, боячись, щоб місіс Дженнінгс не прочитала думки її сестри з такою ж легкістю, як вона сама, — ми побачимо сера Джона і леді Мідлтон у місті не пізніше кінця наступного тижня.
— Так, серденько, у цьому я певна. Мері завжди вміє наполягти на своєму.
«А тепер, — подумала Елінор, — вона напише в Комбе, щоб устигнути до першої ж пошти».
Але якщо Маріанна так і вчинила, то лист був написаний і відісланий так таємно, що Елінор про це не довідалася, хоча і стежила за сестрою. Так чи інакше, спокійною себе Елінор почувати не могла, та все ж, побачивши Маріанну знову веселою, не могла вона і надто тривожитися. А Маріанна була дуже весела, раділа теплій погоді і ще більш раділа холодам, якнайшвидшого приходу яких чекала.
Вранці вони переважно об’їжджали будинки знайомих місіс Дженнінгс, залишаючи візитні картки, щоб оповістити їх про її повернення до міста, і весь цей час Маріанна пильно стежила за напрямом вітру, виглядала зміни в небі і придивлялася до змін у повітрі.
— Чи не здається тобі, Елінор, що зараз холодніше, ніж уранці? Справді! У мене руки мерзнуть навіть у муфті. Вчора, мені здається, було тепліше. І хмари неначе розходяться, ось-ось вигляне сонце, і вечір буде ясний.