— Ні, Маріанно, виправдань йому немає.
— А ця особа… хтозна, на що вона здатна?… І як давно все це було сплановано і здійснено нею? Хто вона така?… Ким вона може бути?… Хоч би раз у наших розмовах він згадав про яку-небудь молоду красуню серед своїх знайомих! Про жодну ніколи! Він говорив зі мною тільки про мене.
Знову запала мовчанка. Хвилювання Маріанни ставало сильнішим, і нарешті вона не змогла його стримати.
— Елінор, я мушу поїхати додому. Я маю повернутися і втішити маму. Чи не можемо ми вирушити завтра?
— Завтра, Маріанно?
— Так. Навіщо мені залишатися тут? Я приїхала тільки заради Віллоубі… А зараз навіщо мені бути тут? Заради кого?
— Завтра вирушити ми ніяк не можемо. Ми зобов’язані місіс Дженнінгс не тільки ввічливістю, але навіть проста ввічливість забороняє такий поквапливий від’їзд.
— Ну добре, тоді післязавтра або ще через день. Але я не можу залишатися тут надовго. Залишатися, щоб терпіти розпитування і натяки всіх цих людей? Мідлтони, Палмери — як я витримаю їхню жалість? Жалість жінки на кшталт леді Мідлтон! О, що сказав би на це він!
Елінор порадила їй знову лягти і відпочити. Вона послухалася, але їй не полегшало. Душевні і тілесні страждання не залишали її ні на мить, вона крутилася в ліжку, ридаючи все більш несамовито, і сестрі було все важче зашкодити їй встати, так що вона вже із острахом подумала, чи не покликати на допомогу, проте лавандові краплі, які вона, врешті-решт, умовила її випити, допомогли, і до повернення місіс Дженнінгс Маріанна лежала на одрі своїх мук тихо і нерухомо.
РОЗДІЛ 30
Місіс Дженнінгс негайно піднялася до них і, не чекаючи відповіді на свій стук, відчинила двері і ввійшла з щирою тривогою на обличчі.
— Як ви себе почуваєте, серденько? — спитала вона Маріанну з ласкавим співчуттям, але та мовчки відвернулася.
— Як вона себе почуває, міс Дешвуд? Бідолаха! Виглядає вона дуже погано. Та й зрозуміло. Так, усе вірно. У нього скоро весілля, у цього мерзотника. Навіть чути про нього не хочу! Мені місіс Тейлор розповіла про це півгодини тому, а її сповістила близька подруга самої міс Грей, інакше я б ні за що не повірила. Я ледь не зомліла. Ну, відповіла я, можу тільки сказати, що він обійшовся з однією моєю знайомою панночкою як наймерзотніша падлюка, і від щирого серця бажаю йому, щоб дружина шпетила його з ранку до ночі. І так я завжди говоритиму, повірте мені, серденько. Не можу терпіти таких фортелів від чоловіків, і якщо де-небудь його зустріну, я йому такого прочухана дам, що він не прийде до тями. Мила моя міс Маріанно, є лише одна втіха: окрім нього, у світі знайдеться ще багато молодих людей набагато достойніших, і вам, з вашим таким гарненьким личком, обожнювачів не бракуватиме. Бідолаха! Не стану її більше турбувати, бо їй треба гарненько виплакатися, ото й усе. На щастя, як ви пам’ятаєте, увечері приїдуть Перрі і Сендерсони, це її розважить.
І вона вийшла з кімнати навшпиньках, немов побоюючись, що навіть легкий шум може поглибити страждання її юної підопічної.
Маріанна, на великий подив Елінор, вирішила обідати з ними. Елінор навіть спробувала заперечувати, але ж ні, вона спуститься в їдальню, вона чудово все витримає, а балачок навколо неї буде менше. Елінор зраділа, що вона — нехай і тимчасово — була здатна керуватися такою спонукою, і хоча вважала, що Маріанна не витримає до кінця обіду, більше не сперечалася, але, як могла, причепурила її сукню і залишилася сидіти поряд з нею, щоб допомогти їй підвестися з ліжка, коли їх прийдуть звати до обіду.
За столом Маріанна трималася спокійніше і їла більше, ніж сподівалася на те її сестра. Якби вона спробувала заговорити або помітила знаки уваги, якими місіс Дженнінгс з найкращих намірів, але зовсім недоречно її оточувала, цей спокій, певно, швидко її покинув би, але з її губ не злетіло жодного слова, і, перейнята своїми думками, вона не помічала нічого довкола.
Елінор, віддаючи належне добрим намірам місіс Дженнінгс, дарма що вони були безцеремонні, а подеколи й безглузді, дякувала їй і платила люб’язністю за люб’язність замість сестри. Їх дбайлива господиня бачила, що Маріанна нещасна, і вважала себе зобов’язаною зробити все, щоб полегшити її печаль. А тому опікала її з любовною ласкавістю матері, що пестить улюблене дитя в останній день шкільних канікул. Маріанну всадовили на краще місце біля каміна, їй пропонували найвишуканіші страви, які тільки знайшлися в будинку, її розважали найсвіжішими плітками. Сумне обличчя сестри вбивало в душі Елінор всяку думку про веселощі, а то б її розсмішили спроби місіс Дженнінгс зцілити розбите серце за допомогою різних ласощів, оливок і яскраво палаючого вогню. Проте ця ласкава наполегливість врешті-решт відволікла Маріанну від думок. Щось невиразно пробурмотівши і зробивши знак сестрі не йти за нею, вона підвелася і квапливо вийшла з кімнати.