— Тут вони можуть лише зашкодити, і навіть більш, ніж звичайно в подібних випадках, оскільки є обставини, які заради всіх, кого вони стосуються, не слід робити предметом пліток. В одному я, проте, повинна виправдати містера Віллоубі: заручений з моєю сестрою він усе-таки не був.
— Та годі, серденько, не захищайте його! Не був заручений! І це після того, як водив її в Алленхемі по всьому будинку і навіть показував, які кімнати вони облаштують для себе?!
Заради сестри Елінор відхилилася від подальших пояснень, в душі сподіваючись, що заради містера Віллоубі продовжувати їх вона не зобов’язана, бо встановлення істини завдало б Маріанні великої шкоди, а йому принесло б дуже мало користі. Обидві вони помовчали, але потім місіс Дженнінгс з неподоланною своєю бадьорістю вибухнула новою промовою.
— Що ж, серденько, недарма кажуть, що лиха без добра не буває: полковник Брендон зате у виграші. Тепер-то він її здобуде. Це вже точно. Згадайте моє слово, до Іванового дня вони обов’язково одружаться. Господи! Як він буде втішений, коли дізнається! От би йому прийти сьогодні увечері! І для вашої сестрички він — партія набагато краща. Дві тисячі на рік, і ні боргів, ні зобов’язань… окрім, звичайно, позашлюбної дочки… зовсім про неї я забула. Але її можна віддати в навчання, це недорого стане. Ось так. Делафорд — прекрасний маєток, повірте мені. Саме те, що називають чудовим старовинним будинком — затишний і з усіма вигодами. По боках загороджений довгими стінами, а вздовж них — найкращі в країні фруктові дерева. А в кутку така шовковиця, мушу вам сказати! Господи, та ми з Шарлоттою просто об’їлися нею того єдиного разу, коли там побували! І голубник, і прекрасні ставки, і чудовий канал — коротше кажучи, все, чого душа забажає. А головне — до церкви дуже близько і всього лише чверть милі від поштового тракту, значить, завжди знайдеться розвага від нудьги — варто тільки посидіти в старій тисовій альтанці за будинком, звідки видно всі карети, що проїздять повз маєток. Незрівнянне місце. М’ясник у селі зовсім поряд, і до будинку священика недалеко. Як на мене, то це в тисячу разів краще за Бартон-парк: там же м’ясо купувати доводиться за три милі, а ближче за вашу матінку сусідів немає. Ну, я, щойно випаде нагода, підбадьорю полковника. Як кажуть, де втратиш, там і знайдеш. Ось тільки б нам зробити так, щоб вона викинула Віллоубі з голови!
— Якби ми це змогли зробити, пані, — сказала Елінор, — то чудово обійшлися б і без полковника Брендона!
З цими словами вона підвелася і вирушила на пошуки Маріанни, котра, як вона і чекала, усамітнилася у своїй кімнаті і, коли вона ввійшла, в невимовній тузі сиділа, схилившись над згасаючим вогнем, навіть не засвітивши свічки.
— Залиш мене одну, — тільки й сказала вона.
— Залишу, — відповіла Елінор. — Якщо ти ляжеш.
Але Маріанна в нервовому роздратуванні спочатку навідріз відмовилася, але потім усе-таки поступилася ласкавим наполяганням сестри, і Елінор пішла, тільки коли побачила, що вона поклала змучену голову на подушку і була готова, як їй здалося, поринути в сон.
У вітальню, куди вона потім спустилася, незабаром увійшла місіс Дженнінгс, тримаючи в руках по вінця налитий келих.
— Серденько, — сказала вона ще з порога, — я тільки зараз пригадала, що в мене зберігається трохи пречудового старого константійського вина, краще за яке ніхто не пробував, і я налила чарочку для вашої сестрички. Мій бідний чоловік! Як він його любив! Свою жовчну подагру тільки ним і лікував і все казав, що допомагає воно краще за все зілля на світі. Нумо, віднесіть його вашій сестричці!
— Пані, — відповіла Елінор, посміхнувшись різниці недуг, які цей засіб виліковував, — ви дуже, дуже ласкаві! Але коли я пішла від Маріанни, вона вже засинала, як мені здалося. Гадаю, сон для неї зараз — найкращий цілющий засіб, а тому, з вашого дозволу, я вип’ю це вино сама.
Місіс Дженнінгс, як вона не жалкувала, що спізнилася на п’ять хвилин, задовольнилася таким перебігом подій, а Елінор, випивши півкелиха, подумала, що не їй судити, чи корисне це вино при жовчній подагрі, але випробувати, наскільки воно цілюще для розбитого серця, можна і на ній не згірш, аніж на її сестрі.
Коли подали чай, приїхав полковник Брендон, і по тому, як він оглянув кімнату, Елінор негайно збагнула, що він і чекав і не хотів побачити Маріанну, що, коротше кажучи, він уже знає, чим пояснюється її відсутність. Місіс Дженнінгс цього не втямила, і, попрямувавши до чайного столика, за яким головувала Елінор, прошепотіла:
— Полковник усе такий же похмурий. Він іще нічого не знає. Так ви скажіть йому, серденько.