— Боже милосердний! — скрикнула Елінор. — Невже це… невже Віллоубі?
— Перша звістка про неї, — продовжував полковник, — прийшла минулого жовтня. Її лист мені переслали з Делафорда, і я отримав його того самого ранку, коли ми мали намір відвідати Вайтвелл. У цьому полягала причина мого раптового від’їзду з Бартона — від’їзду, який, поза сумнівом, здався усім вкрай дивним, а декого, боюся, і образив. Містер Віллоубі, вважаю, і не підозрював, коли кожний його погляд засуджував мене за нечемність, з якою я зірвав пікнік, що мені необхідно було поспішати на допомогу тій, кого він знедолив і вкинув у прірву? Та коли він і знав би це — що змінилося б? Чи згасла б його веселість? Чи перестав би він знаходити втіху в усмішках вашої сестри? Ні. Адже він уже вчинив те, на що не здатна жодна людина, серце якої відкрите співчуттю. Він кинув дівчину, чию юність і невинність погубив, в найвідчайдушнішому становищі — без помешкання, без допомоги, без друзів, приховавши від неї навіть свою адресу! Він поїхав, обіцяючи повернутися. Але не повернувся, не написав їй і ніяк про неї не поклопотався.
— Це виходить поза всі межі! — вигукнула Елінор.
— Тепер ви знаєте його — марнотратника, гульвісу і навіть гірше. А я, знаючи все це, вже не один місяць… Ви можете уявити собі, що я пережив, переконавшись, що почуття вашої сестри до нього залишаються незмінними, і почувши запевнення, що їхнє весілля ось-ось має відбутися. Уявіть собі, що я відчув, думаючи про всіх вас! Коли минулого тижня я застав вас одну, я приїхав, щоб дізнатися правду, хоча ще не вирішив, як учиню, коли її узнаю. Мою поведінку того дня ви, звичайно, не могли не визнати дивною, але тепер вам вона зрозуміла. Бачити, як вас усіх обдурено, спостерігати, як ваша сестра… Але що я міг вдіяти? Надії, що моє втручання принесе користь, я не мав, а до того ж інколи мені здавалося, що під впливом вашої сестри він може виправитися. Але тепер, після такої ганебної образи, хтозна — які були його істинні наміри відносно неї? Однак, в усякому разі, вона навіть тепер і, без сумніву, пізніше зможе подякувати долі, коли порівняє нинішнє своє становище зі становищем моєї бідної Елізи, коли збагне, яке воно тяжке і безнадійне, коли усвідомить — як мусить страждати ця нещасна, яка і досі любить його не менш сильно, ніж вона сама, і яка мучитиметься, каючись до кінця своїх днів. Звичайно ж, таке порівняння може принести їй користь. Вона зрозуміє, якими, по суті, нікчемними є її страждання. В них немає її вини, і вони не накличуть на неї ганьби. Навпаки, усіх її друзів вони прив’яжуть до неї ще сильніше. Співчуття до її нещастя, пошану до твердості, з якою вона його переносить, зміцнять їх симпатію до неї. Проте ви повинні на свій розсуд вирішити, чи повідомляти їй те, що почули від мене. Вам краще знати, яке це справить враження. Але якби я цілком серйозно, від щирого серця не був переконаний, що зможу стати їй у пригоді, пом’якшити її жалі, я в жодному разі не став би обтяжувати вас розповіддю про мої родинні негаразди, розповіддю, яку до того ж можна тлумачити як бажання звеличити себе у вашій думці за рахунок інших.
Елінор негайно від щирого серця подякувала йому за відвертість і довір’я, додавши, що Маріанні такі відомості повинні допомогти.
— Найбільшого болю мені завдають, — сказала вона, — її намагання знайти йому виправдання. Якби вона добре знала, який він негідник, вона б так не мучилася. Тепер же, хоч спочатку її страждання посиляться, зцілення прийде швидше, я впевнена. А ви, — продовжила вона далі після нетривалого мовчання, — ви бачили містера Віллоубі після того, як розсталися з ним у Бартоні?
— Так, — відповів він похмуро. — Один раз я з ним зустрівся. Ця зустріч була неминучою.
Елінор, вражена його тоном, з тривогою подивилася на нього, кажучи:
— Як? Ви зустрілися з ним, щоб?…
— Іншої зустрічі між нами бути не могло. Еліза, хоча і з великим небажанням, назвала мені ім’я свого коханця, і, коли той приїхав до Лондона, — через півмісяця після мене, — ми зустрілися в призначеному місці, він — щоб захищатися, а я — щоб покарати його вчинок. Ми обидва залишилися неушкоджені, ось чому наша зустріч не дістала розголосу.