Маріанна вислухала її зі стриманим спокоєм, нічого не сказала і спочатку обійшлася без сліз. Але незабаром вони полилися бурхливим потоком, і до кінця дня вона мучилася майже так само, як і того дня, коли повірила в неминучість його одруження.
Наречені покинули Лондон відразу ж після вінчання, і, оскільки зустрічі з ними досі можна було не побоюватися, у Елінор прокинулася надія, що вона зможе переконати сестру, яка не покидала будинку з фатального дня, мало-помалу почати знову виїжджати, як і раніше.
Тоді ж панночки Стіл, які щойно зупинилися у своєї родички, що проживала в Бартлетівських будинках у Холборні, поквапилися зробити візит більш знатній і багатій рідні на Кондуїт-стріт і Берклі-стріт, де були прийняті з великим задоволенням.
Тільки Елінор не відчула анінайменшої радості. Їх присутність завжди була для неї болісною, і вона не знала, як більш-менш ввічливо відповісти на непомірний захват, що його виражала Люсі, радіючи з того, що все-таки встигла застати її в столиці.
— Я була б дуже засмучена, коли б усе-таки не застала вас тут, — повторювала вона, роблячи наголос на «все-таки». — Але я знала, що так і буде. Я майже не сумніваюся, що ви поки що затримаєтеся в Лондоні, хоча, якщо пам’ятаєте, в Бартоні ви мені сказали, що не залишитеся довше ніж на місяць. Але саме тоді я подумала, що ви передумаєте, коли прийде час. Було б жаль їхати ще до того, як приїдуть ваш братик із сестричкою. А тепер ви, звісно, не будете поспішати з від’їздом. Я страшенно рада, що ви порушили своє слово.
Елінор чудово її зрозуміла, і їй знадобилося все її самовладання, щоб не показати цього.
— Ну, моя мила, і чим же ви доїхали? — спиталася місіс Дженнінгс.
— Звісна річ, не диліжансом! — негайно вигукнула міс Стіл з торжеством у голосі. — Ми всю дорогу їхали поштовою каретою в супроводі такого красеня! Лікар Девіс їхав до міста, ось ми і придумали напроситися в супутниці. І він поводився так шляхетно — заплатив за дорогу чи то на десять, чи то на дванадцять шилінгів більше, ніж ми.
— Ой-ой! — вигукнула місіс Дженнінгс. — Яка люб’язність! Певна річ — лікар неодружений, б’юся об заклад!
— Ну от! — сказала міс Стіл, хихикнувши з удаваним збентеженням. — Усі мене дражнять лікарем, уже й не знаю чому. Кузини теревенять, що я здобула собі обожнювача. Але запевняю вас — мені про нього і думати не хочеться. — Ой, Ненсі, он твій кавалер іде! — якось сказала кузина, коли побачила, як він переходить вулицю. — Як це — мій кавалер, кажу? Це ти про кого? Лікар — зовсім не мій кавалер.
— Ага, кажіть, кажіть! Так я вам і повірю. Адже я бачу, що лікар — об’єкт вашої симпатії!
— Та ні ж бо! — відповіла її родичка з удаваним жаром. — І ви теж, благаю, якщо де зайде така розмова, то заперечуйте!
Місіс Дженнінгс не поскупилася на приємні запевнення, що обов’язково заперечуватиме, і міс Стіл піднеслася на вершину щастя.
— Гадаю, ви залишитеся погостювати у вашого братика з сестричкою, міс Дешвуд, коли вони приїдуть до міста? — спитала Люсі, починаючи новий наступ після нетривалого припинення ворожих натяків.
— Не думаю.
— Але ж чому? Залишайтеся!
Елінор не стала тішити її новими запереченнями.
— Як чарівно, що місіс Дешвуд змогла відпустити вас на такий тривалий час…
— Тривалий? — перебила місіс Дженнінгс. — Та вони ж щойно приїхали!
Люсі довелося замовкнути.
— Так шкода, що ми не зможемо побачити вашу сестричку, — сказала міс Стіл. — Так шкода, що вона нездужає! (Маріанна при їхній появі покинула вітальню.)
— Ви дуже ласкаві. Моя сестра буде не менш засмучена, що не побачила вас. Але останнім часом її постійно мучать мігрені, товариство і розмови її дуже стомлюють.
— Як погано! Але такі старі знайомі, як ми з Люсі! Хто-хто, а ми її не натомимо. Ми і рота не відкриємо.
Елінор дуже ввічливо відхилила таку пропозицію: її сестра, мабуть, зараз у ліжку або в домашньому вбранні і тому вийти до них не може.
— Оце і все утруднення? — вигукнула міс Стіл. — Так ми самі до неї піднімемося!
Елінор відчула, що більше не в силах терпіти цю безцеремонну настирливість, але від необхідності покласти їй край її позбавило різке зауваження Люсі, що, як не раз траплялося раніше, хоч і не зробило приємнішими манери однієї сестри, допомогло, проте приборкати вульгарність другої.