Інтерес, який викликав у неї майбутній обід, ще більше зріс, хоча втіхи при цьому не додалося, коли виявилося, що на обіді будуть присутні і обидві міс Стіл.
Так добре зарекомендували вони себе перед леді Мідлтон, так догодили їй своєю старанністю, що вона з не меншим бажанням, ніж сер Джон, запросила їх погостювати тиждень на Кондуїт-стріт, хоча Люсі зовсім не вирізнялася світськістю манер, а її сестру не можна було назвати навіть вихованою; і щойно вони прочули про запрошення Дешвудів, як виявилося, що їм буде особливо зручно почати свій візит незадовго до того дня, на який був призначений обід.
Та обставина, що вони були племінницями джентльмена, яким багато років опікувався брат місіс Джон Дешвуд, навряд чи могла сприяти тому, щоб їм знайшлося місце за її столом, але вони були гостями леді Мідлтон, і це не могло не розчинити перед ними двері її будинку. Люсі, яка давно хотіла бути представленою близьким Едварда, сама відчути їхні характери і збагнути, які труднощі на неї чекають, а також спробувати їм сподобатися, пережила одну з найщасливіших хвилин свого життя, коли отримала картку місіс Джон Дешвуд.
На Елінор картка ця справила зовсім інше враження. Вона відразу ж подумала, що Едвард живе у матері і тому не може не бути запрошений разом з матір’ю на обід, який дає його сестра. Але побачити його вперше після всього, що відбулося, в товаристві Люсі! Ні, у неї навряд чи дістане сил витримати таке випробування.
Ці побоювання, мабуть, не цілком спиралися на доводи розуму і ще більше — не на справжній стан речей. Проте звільнила її від них не власна розсудливість, а бажання Люсі, яка, прагнучи заподіяти їй жорстоке розчарування, повідомила, що у вівторок Едвард на обіді ніяк бути не може, і, сподіваючись уколоти її ще болючіше, додала, що заважає йому надзвичайна любов до неї: він не здатен в її присутності приховувати свої почуття.
І ось настав той знаменний вівторок, коли мало відбутися знайомство обох панночок з цією грізною свекрухою.
— Пожалійте мене, люба міс Дешвуд! — мовила Люсі, коли вони разом підіймалися сходами, оскільки Мідлтони приїхали майже відразу після місіс Дженнінгс, і всі вони одночасно пішли за лакеєм. — Тут тільки ви знаєте, як я потребую співчуття… О, я справді ледве тримаюся на ногах. Подумати тільки! Ще мить, і я побачу персону, від якої залежить усе моє щастя… яка стане моєю матір’ю!..
Елінор могла б негайно втішити бідолаху, вказавши, що, цілком імовірно, їм через мить належить побачити зовсім не її матір, а матір міс Мортон, проте вона лише відповіла з великою щирістю, що щиро її жаліє, чим украй здивувала Люсі, яка, хоча і відчувала чималу боязкість, сподівалася, що вселяє Елінор пекучу заздрість.
Місіс Феррар виявилася маленькою худорлявою жінкою з поставою прямою, аж манірною, і обличчям серйозним, аж кислим. Колір його був землисто-блідий, риси — дрібними, позбавленими краси і виразності. Проте природа все-таки не зробила їх цілковито непоказними, нагородивши її опуклим лобом, який створював вираз пихатої гордості і недоброзичливості. Вона була скупа на слова, бо, на відміну від більшості людей, розміряла їх з кількістю своїх думок, але і з тих нечисленних, які вона все-таки вимовила, жодне не було звернене до міс Дешвуд — на відміну від поглядів, які говорили про рішучість у будь-якому випадку відчувати до неї неприязнь.
Проте тепер подібна поведінка аніскільки Елінор не зачіпала, хоча ще недавно вона зробила б її глибоко нещасною. Але місіс Феррар більше не мала влади заподіяти їй страждання, і її лише потішило зовсім інше поводження з обома міс Стіл, розраховане, мабуть, на те, щоб вона у всьому відчула, як нею нехтують. Та Елінор не могла стримати посмішки, спостерігаючи милостиве поводження і матері і дочки саме з тією людиною — бо особлива увага приділялася Люсі, — яку, коли б їм було відомо стільки, скільки їй, вони зажадали б принизити, тоді як до неї (хоча вона мала набагато меншу змогу вразити їхню гордість) обидві підкреслено не зверталися. Але, втішаючись із люб’язності, марнованої так невдало, Елінор мимохіть задумалася про дрібну злобність, котра цю люб’язність породила, і, бачачи, як міс Стіл і Люсі старанно силкуються її заслужити, не могла не відчути глибокого презирства до всіх чотирьох.