— Так, чарівний. Але ж вона у всьому незрівнянна!
Цього Маріанна стерпіти не могла. Місіс Феррар відразу їй не сподобалася, а така недоречна похвала іншій художниці на противагу Елінор — хоча вона не підозрювала, що за цим криється насправді — примусила її тут же палко вигукнути:
— Якесь дивне захоплення! Що нам до міс Мортон? Хто вона така, кому вона цікава? Ми думаємо і говоримо зараз про Елінор! — І, взявши полотна з рук невістки, заходилася захоплюватися ними так, як вони на те заслуговували.
Місіс Феррар, схоже, розгнівалася і, випрямивши ще сильніше і без того пряму спину, відповіла на цю в’їдливу тираду:
— Міс Мортон — дочка лорда Мортона!
Фанні, здавалося, розсердилася не менше, і її чоловік зовсім перелякався зухвалості сестри. Запальність Маріанни вразила Елінор набагато більше, ніж її причина, але спрямовані на Маріанну очі полковника Брендона свідчили, що він бачить лише її благородність, лише любляче серце, яке не витримало образи, заподіяної сестрі, нехай навіть і з такого нікчемного приводу.
Але Маріанна не заспокоїлася. Пихата зневага, з якою місіс Феррар із самого початку ставилася до Елінор, обіцяла її сестрі, як їй здавалося, труднощі та горе, до яких її власна роз’ятрена чутливість вселяла їй особливий жах, і, підкоряючись пориву любові і обурення, вона підбігла до сестри, обвила рукою її шию і, притиснувшись щокою до її щоки, вимовила тихо, але рішуче:
— Мила Елінор, не звертай на них уваги. Вони не варті твого засмучення.
Сказати більше Маріанна не спромоглася. Не в змозі оволодіти собою, вона притиснула обличчя до плеча Елінор і вибухнула сльозами. Всі обернулися до неї — майже всі зі щирою тривогою. Полковник Брендон схопився і попрямував до них, сам не розуміючи навіщо. Місіс Дженнінгс з вельми багатозначним: «Ой, бідолаха!» — відразу ж подала їй свою нюхальну сіль, а сер Джон загорівся таким обуренням проти винуватиці цього нервового нападу, що негайно підсів до Люсі Стіл і пошепки коротко повідав їй всю цю неприємну історію.
Втім, кілька хвилин по тому Маріанна цілком оговталася і, відмовившись від подальших турбот, сіла на своє колишнє місце. Проте до кінця вечора вона перебувала в пригніченому стані духу.
— Бідолашна Маріанно! — сказав стиха її брат полковнику Брендону, щойно він зміг заручитися його увагою. — Вона має слабше здоров’я, ніж її сестра, і є дуже нервовою. Їй бракує притаманної Елінор твердості характеру. До того ж слід врахувати — як важко стерпіти юній дівчині, яка була красунею, втрату минулої краси. Можливо, ви не повірите, але всього лише кілька місяців тому Маріанна була дуже вродлива — не менше, ніж Елінор. Тепер же, як ви бачите, вона зовсім зів’янула.
РОЗДІЛ 35
Цікавість Елінор була задоволена: вона побачила місіс Феррар. І знайшла в ній усе, що могло зробити небажаним нове зближення між їхніми родинами. Вона отримала достатньо доказів її бундючності, її дріб’язковості і впертої упередженості проти неї самої, щоб добре собі уявити, які перешкоди і труднощі стали б на заваді заручинам, що змушувало б відкладати весілля її та Едварда, якби він був вільний. Те, що вона встигла побачити, майже вселило в неї радість, що одна непереборна перешкода навіки позбавила її необхідності терпіти нові грубі витівки місіс Феррар, залежати від її примх або намагатися заслужити її добру думку. Хоча вона все ж таки не могла радіти тому, що Едвард зв’язаний нерозривними узами з Люсі, її не полишала думка, що, коли б Люсі була більш гідною його, їй справді слід було б радіти.
Вона дивувалася, як може Люсі так вірити пихатій чемністі до неї місіс Феррар, як можуть корисливість і зверхність настільки засліплювати її, що вона взяла за чисту монету знаки прихильності, якими її обдаровували лише на зло Елінор, і покладала якісь надії на ту перевагу, яка була їй надана лише через необізнаність зі справжнім станом речей. Проте так воно і було, і це доводили не тільки погляди Люсі в той час, але й той захват, який вона відверто висловила наступного ранку, коли попросила леді Мідлтон завезти її на Берклі-стріт, розраховуючи застати Елінор одну і повідати їй про своє щастя. Доля їй посміхнулася: не встигла вона увійти, як місіс Дженнінгс отримала записочку від місіс Палмер і заквапилася до неї.
— Люба моя подруго! — вигукнула Люсі, щойно вони залишилися удвох. — Я приїхала поділитися з вами своїм щастям. Чи може що-небудь бути більш утішним, ніж вчорашнє поводження зі мною місіс Феррар? Така поблажливість! Ви ж знаєте, як я лякалася навіть при думці про зустріч з нею. Але щойно мене їй представили, як вона так мене приголубила, що, як не суди, а я справді їй дуже сподобалася! Хіба не правда? Ви ж самі все бачили. Ну чи можна тлумачити це інакше?